Розділ 13. (продовження 2)

- Кирило, ти думаєш, я проти того, що ти сказав?!

Я здивовано підняв очі.

- Я була молодою при імператорі Цуерсті, як і мій чоловік. Тоді від надав можливість пройти операцію омолодження. Ми, з чоловіком, постаріли. Звиклися з думкою, що скоро помремо.

- А що Боги смертні?! – вдруге за короткий проміжок здивувався.

- А ти думав, що? Що ми безсмертні?

- Думав, що Боги безсмертні!

- Воно то правда, - якось вона не дуже зі мною погодилася. - Але то часткова правда. Ми без операції можемо померти як усі.

- Смертні, - вставив своє слово в її речення.

Вона на мене дивно подивилася, як на людину, що не має мозку, та відповіла:

- Як я же заморилася від вашої обмеженості! Ми такі ж як і ви.

- Тобто, Цуерста, Ви могли зробити безсмертним? - я це спитав, бо батько казав, що при цьому імператорі моя родина була самою шанованою, при його правлінні було найкраще.

- Ні, ми не змогли. Це дуже дорога операція. Просто довго готувалися. Не встигли. Та й шляхетна Рада з цим тягнула, не давала йому дозволу, боялися його. Боялися того, що він користується великою підтримкою народу, що узурпує владу.

- А вам дали дозвіл на молодість? – я ще не навчився добре мови Богів.

- Ну, ми то спеціалісти, без яких ці технології не працюють. З нашою смертю вся магія, як ви називаєте, зникне. Я вибір Оми підтримую!

Вона якось подивилася дивно на мене:

- Вона закохалася з першого погляду в Цуерста. Розповідала, що їй самій було важко повірити, що такі чоловіки існують. Ви обоє статні, мускулисті, начитані та розумні. Тільки Цуерст був світлим - біляве волосся, білі брови, здавалося, що їх в нього не було, блакитні очі. Твій рід одним з першим присягнули йому. Ома казала, що, коли тебе побачила, їй здалося, що побачила Цуерста. Та ж манера спілкуватися. Їй подобалася твоя невпевненість, опускати при будь-які нагоді очі. Сором’язливість. Вона ж помітила, що ти при першій з нею зустрічі був закоханий. Казала, що думала, що вже не доведеться й побачити цього закоханого погляду. Вона пригадала, як на неї дивився Цуерст. Ти так дивився на свою служницю. Вона не змогла наважитися та дати згоду на шлюб по розрахунку. Знала, що її Гелібта знайде чоловіка. Каже, що тебе відмовляла. Ти вагався. Думала, ось ще, й ти відмовишся. Але ти не відмовлявся.

Я ж від цих слів розгубився. Вона ж продовжувала:

- Ома в тобі бачила Імператора! Не раз просила мене, щоб я натиснула на чоловіка, щоб ініціював проведення Ради шляхетних родів про недовіру імператору Вінерпіолесу. Рада так і не відбулася, якось Вінерпіолес взнав, що його власна бабця шукає людей, що готові підтримати твою кандидатуру. Ти так нічого не зрозумів?

- Ви хочете сказати, що все що я пережив це не випадковість?

- Так! – якось буденно вона сказала.

Настала тиша. Я не знав, що сказати. Про її мотиви я не здогадувався.

- Гаразд! Ми дружили з Омою. Не пам’ятаю, щоб я в ній зневірилася, як в дружині Імператора. Тільки я знаю, що виваженні рішення та сходження Цуерста, то є й Оми заслуга! Якщо вона бачила в тобі майбутнього Імператора, то думаю, що я не заперечуватиму. Я подивилася на тебе – ти маєш риси необхідні щоб правити Імперією. Допоможу тобі. Я зв’яжуся з Одином. Зайди ввечері.

- Я…

Вона мене перебила, не дала сказати:

- Не треба нічого казати. Я тебе підтримую, але тут я поки одна. Георгій Янголь проти твоєї кандидатури, каже, що ти безвольний, слабкий та лінивий.

- Я! – я вскипів.

- Кирило, заспокойся. Ти сам нічого не вдієш. Раджу оминати Георгія та його дочку. Побережи нерви. Давай, я побалакаю з чоловіком про тебе. А в вечері ти зайдеш і взнаєш його рішення. Гаразд?

- Гаразд, - зневірено відповів, бо очікував, що вона зустріне мої слова з захопленням, бо це могло зупинити війну вже в середині Імперії.