Розділ 13. (продовження 1)

Виходило, що по відношенню до мене всі якось надумали не брати до уваги моє існування. Воно може вони й праві! Але мене це спонукало до певних думок.

Виходить, що зараз можна ігнорувати закони?!

І як це вони уявляють, коли немає якоїсь домовленості?! Мені залишити так, як є? Змиритися з тим, що безпідставно приписали хворобу, якої не вистачило знань виявити, чи заперечити? А це, мені ця земля дісталася законно, може не так як іншим, може забути?

Я так ходив три дні. Добре, що всі ці три дні я нікому особливо не був потрібним, виконував рутину роботу.

За три дні надумав звернутися до Одного Бога, за роз’ясненнями:

- Дозвольте? – я мнявся в дверях до кімнати Матері.

- Заходь, Кирило. Що ти хотів?

- Хочу побалати з Одіном!

- Ти що, не позбавився глупої ідеї?

- Ну чого одразу глупа?!

- Ти що не розумієш які часи?!

- А які часи? Загального беззаконня?

- Схоже, Кирил, тобі пішло не на користь те, що ти довгий час був поза суспільством!

- Може, але за які кошти мені жити, які авторитети визнавати?! Мені, що підігнути знову голову та як собака прилізти запропонувавши свою відданість?! Хто має право вказувати, що мені робити?! І так само, хто буде вирішувати скільки я отримаю за свою роботу?! Я 30 років так жив, пристосовувався до суспільної думки, до законів! Думав, що це запорука мого успіху. Може, я жив в своє задоволення?! – я починав підвищувати голос на Богиню, - Може моє життя когось дратувало?! А?

- Кирило, не заводься?

- Що не заводься? Може, й я вважаю останні закони та вимоги глупими. Я то стану й селянином, й ремісником! А чи стануть учорашні селяни та ремісники воїнами?!

- Вони стали воїнами.

Ці слова мене остудили. Ще обличчя палало, але я почув її слова.

- Як стали воїнами?

- А ти не помітив скільки поранених тут. Як ти гадаєш, де вони поранилися?

Я мовчав, жалкуючи, що при Богині кричав.

- Це повстанці громлять війська законної влади, що перебрала владу після зречення Імператора Вінерпіолеса. Чого ти прийшов до мене про свої права, а не до суду?

- Так Ви Богиня Мати! – розгублено відповів я.

- І що з того?! Мене, що слухаються?!

- Я думаю, що повинні.

- І що, ти побачив, що мене слухають?

- Не особливо.

- От тому я кажу, що твої вимоги не на часі, як і глупі. Це добре, що живий, що жодна з ворогуючих сторін тебе не вбила. Законній владі ти конкурент, що має законі право перебрати владу. А для повстанців, ти представник старих порядків, проти яких вони повстали. Я максимум, що тобі можу зробити, це гарантувати існування, якщо будеш поруч. А ти просиш допомоги в чому? Може мені попросити чоловіка, щоб він почав всіх масово знищити, щоб ти став Імператором? Чи може знищувати людей, аби ти міг керувати землями, що дісталися по лінії Маннів?

- Я не бажаю масових вбивств, - я остаточно розгубився від її слів.

- Але це закономірно, від того, що написав нам.

Вона пильно подивилася в мої очі немов вона хотіла в них щось побачити, але я розгублено їх опустив, визнаючи її аргументи.