Розділ 12. (продовження 3)

Вже наступного ранку я був в гарному настрої, в очікуванні добрих новин. І це на початку зими, що вже принесла перші морози, тверду землю.

Та, ні!

Погода, мабуть, була й тією причиною мого піднесеного настрою.

Якось Лагерту я не бачив сьогодні!

Мабуть, була чимсь зайнята. Тому я після обіду стояв у дворі та спокійно спілкувався.

Вона вийшла та пішла повз мене з батьком.

Я подивився в її блакитні очі та не зміг відвести погляд!

Вона в огиді закотила свої очі вгору.

У мене все в середині обмерло!

Опустилися руки!

Це що виходить!

Я їй огидний?!

Чому?

Вже далі день був зіпсований. Я якось без особливого бажання все робив, з однією думкою – піти спати. Чомусь захотілося лягти в тепле ліжко, відвернутися від усього світу та уткнувшись в стіну відпочити.

Але мене призначили сьогодні в чергування.

Боже!!!!

І зупинив думку.

Це що виходить, що я звертаюся в думках до чоловіка тієї людини, що мене призначила на недоречну для цього моменту роботу!

Ще більше зневірився!

Але дров наносив, бажаючи хоч в ночі бути в теплі.

Георгій вийшов до тепла, аби зігрітися.

Що сьогодні за день?!

Кого я меньше хотів бачити – це Георгія Янголя!

Але він схоже цього не відчував!

Чи відчував?!

Він же почав першим розмову. Я тоді ще закутався в повстяний плащ, щоб зігритися, хоча натопив камін до спеки в цій маленькій кімнаті.

Темрява та приємна картина багаття мене якось заспокоїли. Вже перебування Георгія не дратувала.

- Кирило, тобі поталанило, що Мати узяла тебе лікувати!

- Нікуди б вона не ділася, в будь-якому випадку вона б це зробила!

- Чому ти так думаєш? - якось дивно він забалакав до мене дружньо.

- Якісь перепони мені допомогти?

Він якось зашарудівся, вичекав час, схоже, що збирався з думками, а наважившись сказав:

- Ну, Ви ж поза законом! А таким Боги не допомагають.

- Хм! – я посміхнувся почувши інше, ніж очікував, - Я думав, що несу чуму!

- І це було! Тоді ми дотримували карантинних вимог, не пускаючи Вас.

- І за що я поза законом?

- За зґвалтування та вбивство.

- За зґвалтування та вбивство? – перепитав я здивовано.

- А що Вас здивувало?

Він якось зачепив за живе. Одночасно зайшла Лагерта, але мені було не до неї, оскільки мене зачепив за болісне. Та сіла, з іншого боку від мене, за батьком, на якого по-родинному пригорнулася.

- А Богиня знає про те, що я когось зґвалтував та вбив? - я повернувся до нього та з викликом поглянув в його очі.

- Думаю, що повинна знати, - він якось відповів невпевнено.

- Звідкіль?

- Судове рішення віднесли до храму, - напрочуд впевнено відповів.

Мені дуже стало смішно з такого фахового незнання – моя посмішка стала ширше. Та й Лагерту зацікавила ця розмова, вона напружилася в зацікавленості.

- З яких це пір, судове рішення відноситься до храму?

- А куди?

- В шляхетну Раду, а з неї в храм, - я витримав паузу, – за необхідності. Якщо осудить Рада.

Я дивився в його очі та очікував відповіді. Я не моргав, дивився. Але, треба визнати, доволі вольова людина, він так само впевнено дивився в мої очі.

- Ви хочете сказати, що Рада Вас не осудила? – доволі впевнено відповів мені та не відвів погляд нікуди.

- Так! – нахабно йому відповів.

…

Повисла тиша.

Я відвів погляд, визнаючи ще поки його старшинство.

Поки!

Але для того, щоб поглянути в очі Лагерти. Та ж так само, як батько, впевнено дивилася в мої очі. Помітила, що батько не відвів погляд, з зацікавленістю дивилася в мої очі. Я знов перевів свій погляд нахабний на Григорія Янголя:

- Ви хочете сказати, що перед Богинею Матір’ю Ви не ґвалтівник і не вбивця.

- Так! Я Вам більше скажу, я не був і хворим. Перед Богами – я був та є Великим князем!

- Ви хотіли сказати Світлий або Сяючий князь?

…, - я мовчав та дивився в його очі знущаючись.

-Тобто Ви через Гелібту отримали право перейти в молодші сини правнуків імператора?

- Ні, я не Світлий князь, я не молодший син імператора! – ствердно але тихо відповів.

- Ви не втратили право бути нащадком по чоловічій лінії удільного роду Сивериків?

- Ну чого, втратив! Тут мій батько подав до шляхетно Ради прохання виключення з роду Сивериків. І мене виключили. Я офіційно не є Сяючий князь, нащадком княжого роду Сивериків.

- Великий князь?! – він здивовано якось протягнув це речення, немов не припускав можливість існування цього факту.

- Я є офіційно нащадком Оми Манн! – так же спокійно та впевнено сказав.

- Оми Манн? – він ще не опускав свої очі в покорі.

- Ома Манн звернулась до Богів по визнання мене правонаступника свого чоловіка!

Я вичекав паузу, аби насолодитися моментом, що настав від розгубленості Григорія:

- Вона не тільки звернулася, щоб я міг претендувати на титул її покійного чоловіка, а затвердила мене нащадком всього його майна.

- Це оформлюється на папері! – розгублено мені відповів.

- Коли мій батько відмовився мене після того, як суд прийняв протизаконне рішення визнати мене в зґвалтуванні своєї жінки, я образився. Образився на батька та на суд. Але визнав. А перше рішення я, знаєте, яке прийняв?

- Впасти в ноги до Оми! – видав не подумавши.

- Я подав на розлучення, - не помітивши його відповідь продовжив, - як можна бути чоловіком тієї, кого я зґвалтував?! Як ви гадаєте, я після рішення суду міг очікувати на виконання подружній обов’язок?!

- Гелібта повинна була подати на розлучення.

- А Гелібта не подала. Знаєте чому?

- Бо кохала Вас! – неочікувано встряла в розмову Лагерта.

- Може й кохала, це неважливо.

- Як не важливо?! – озвалася ображено ця дівчина.

- Вона боялася, що після розлучення, Ома Манн викине її на вулицю, - спокійно я відповів не звертаючи увагу на емоції молодої жінки. – А я не побоявся, що залишуся без грошей від її бабці. Ома Манн, я думаю, не захотіла дати згоду на розлучення, бо не сприймала це за нормальне явище. А коли Гелібта померла, Ома знала, що я навіть не хворів.