Розділ 12. (продовження 2)

Так я сидів у кутку та страдав, коли випадала можливість відпочити після принизливої праці 13 годин помічника чи санітара.

Я не розумів, що в мені сталося? Чи довге життя, коли я віддалявся від спілкування, чи й справді довге життя на самоті до цього призвело?

Але мені було дуже принизливо повернутися до людей. І це, як з’ясувалося, не було казкою! Навіть не було приємним!

Тут усюди лежали люди, що кашляли, їм постійно було погано. Де я почувався не комфортно. Я себе всередині присоромлював, бо з цей рік я вже три рази ледве не загинув, а так ставлюся до людей, що хворіли!

Дивувало, що Богиня, зараз не замечала мене, а ще нещодавно я в її храмах почувався дуже добре! І не просто добре, а щасливим. А зараз принизливо.

В мій зір потрапила попка, маленька тугенька попка, що добре було видно через однострій легіонера. Це була Лагерта!

Ні, вона все ж таки красуня! Навіть чоловічий одяг підкреслював її красу.

І я вже одягнув однострій легіонера.

Кажуть, що чоловіки роздягають дівчат в уяві?!

Так! Цікаво, як вони про це взнають?

Я, думаю, що вона цього не помітила.

Але не можна було цим не захоплюватися.

«Але й треба не забувати про гарні манери!» - гадав собі та відвів погляд. А ще відкинув думку, що я їй подобаюся, розумів, що велика різниця в віці.

Я б забув би, але вона першою привіталася до мене, коли проходив повз гурту, де вона стояла. Я з розгублено та автоматично відповів побажанням здоров’я,

Але можна втриматися та не подивитися в її великі очі?

На наступний день, я піднімався з підземелля, був заклопотаний дуже терміновою справою. Вона була в гурту людей, що про щось розмовляли. Бачив, що вона не дивиться на мене – тому я не зміг відвести погляду від цієї красуні. Вона поглянула на мить на мене поглядом, що не виказував жодних емоцій, немов зреагувала на рух, поглянувши, що там рухається.

І вже не поглянула на мене. Я ж не міг відвести погляду від цієї краси, від її вродливого обличчя.

А на наступний день вона змусила мене добре зніяковіти! А що хочете, я ж не знав дівчат, як всі інші чоловіки, окрім відвертих потвор. Я знов йшов зі свого підземелля у справах. Вона сиділа та дивила в моєму напрямку.

Я знов подивися в її очі – і вже не зміг відвести. Почув різкий звук справа, відвернувся, аби поглянути на звук.

Нічого важливого!

Думав, що Лагерта знайшла собі зайняття, але вона з викликом дивилася в мої очі, немов казала, що вона не боїться мене та кидає виклик.

А може вона мене вивчала? Може їй щось в мені здалося дивним?

Але я не знав, чи подобаюся я їй, чи огидний?

Вона ніякої подібно емоції не видала. Здавалося, що мене для неї не існує.