Розділ 12 (продовження 1)

Зараз я й почав виявляти проблеми Імперії. І почав розчаровуватися в людях, що прийшли з півночі Імперії, донедавна, для мене, які були ідеалом для наслідування. І не через несхожість на місцевих, це блакитні очі, світла шкіра, та русяве волосся, а за характер, навіть будучи селянами, вони відчували себе вищою кастою. Нехай це визнавали в містах і фортецях. Коли я спілкувався з ними не міг зупинити потік самореклами, наскільки він крутий, що однією лівою може зробити більше, ніж стадо грамотіїв, які закінчили університети.

Чого я не можу сказати про Богиню Матір, з першої нашої зустрічі вона була уся пригнічена, наче всі комплекси, що існують серед людей, були зібрані в ній одній, але після кожного успіху, у неї плечі розправляючись більше та більше, повільно з'являлася впевненість у власних наших силах.

Цей регіон був тихим від війни, що для Імперії був місцевістю для виліковування поранених і тимчасового переведення духу, де не ведуться жодних бойових дій.

Зараз, будучі пораненим, сидів у затишному місці і шкодував себе, що я знов на другорядних ролях. Пізніше зрозумів, що це почуття скривдженого мені подобається, цей легкий біль у грудях, це тепло у всьому тілі, це почуття повної байдужості від того, що відбувається поза мене. Навіть менше мерз, перебуваючи в цьому стані, та завжди після цього почуття, у мене прояснялася голова, яка, навпаки, ставала холоднішою. І справді, з цього моменту, мої рішення були позбавлені почуттів, чи то особистої образи, чи іншого неконструктивного почуття.

Просто сидів і насолоджувався цим болем.

Ну, скажіть, де я згрішив? А служачи в Дружині, чим я заслужив таке ставлення? Хіба мене брали до уваги? Тримали за худобу безрогу. У мене навіть відчуття складалося, що я сам дозволяю над собою знущатися. Законним способом скаржився, але хіба хтось мене послухав, пізніше кажучи мені, що я письмово не доповів про нестатутні стосунки. А як вам письмово доповіси, навіщо з мене робити дурня? Ви ж банально викидали мої рапорти. Тоді навчивши мене, всі документи складати у двох примірниках, один завізований залишати собі. Але й тут я пристосувався де законними методами, де ні. Чому мене карали? Я ж бачив, спеціально мені даєте ці завдання, щоб вижити.

А ці страждання Гелібти, прямо я ніколи так не страждав як вона, бо вона була здатна всіх перестраждати. Немов у неї проблеми, а в інших так дрібниця. Я що не увивався за нею? Слабий у увиваннях за слабкою статтю? Це так. Але я не ухилявся від подружнього обов'язку. Невже я її хотів, Мати свідок, ні. Але це вона знаходила причину виставити мене за двері своєї спальні. Може я й поганий актор? Ну, невже, я некрасивий? Повний виродок, що вона не хотіла мене? Здається, так і було. Ну, тоді скажіть, чому одна з найкрасивіших студенток університету, Олена, мене любила? А ця плюгава ні?

Так, схоже, мені не щастило зі слабкою статтю. Там у найближчому місті, біля південної фортеці Легіону, я повинен був бути присутнім на балах. Мені було важко, мало того, що грошей катастрофічно не вистачало, змушуючи мене витрачати на виконання своїх прямих обов'язків свою платню та гроші, що надсилалися Ома, так і на балах я повинен бути присутнім. Бачите, я гидую жіночим суспільством, вони бідні страждають від нас чоловіків, такі всі красиві, ніхто заміж не хоче брати. Я як дурень витрачаюсь постійно на новий одяг, який складую, бачите, я не можу прийти двічі в одному одязі. Протанцюю весь бал, коли решта стоять під стінкою. Хоч, дякую партнеркам, зізнавалися мені, що дуже добрий партнер. Витрачусь на квіти, солодощі. А потім, як на допиті, відповідаю на їхні запитання, та дивлюсь ошелешено, як ті тікають просити захистити від мене. Сидів тихо, нікого не чіпав, чесно відповідаючи на запитання, а потім як, змовившись, всі тікали, вже потім намагаючись уникати мене. Чесно, я не хвилювався, що ті мене уникали, вони добре мене допитували, травмували своїми розпитуваннями. Я навіть не можу зрозуміти, як може подобатися, коли тебе постійно розпитують. Хоча мої муки не закінчувалися. Підходили їх, і мої знайомі, та говорили, навіщо я дівчину мучаю, навіщо уникаю їхнього суспільства. Як скажіть, я їх мучу? Вони самі всім своїм виглядом, та й не лише виглядом, а й словами, дають зрозуміти, що я не підходив би більше. Адже й так зрозуміло, що я їм огидний.

Я давно перестав одягати свій парадний мундир із заслуженими нагородами. Я втомився постійно вислуховувати на свою адресу, що моє звання незаслужене, та й нагороди я купив у продажних чиновником. Я почав ходити в одязі рядового легіонера, досить зручний я вам скажу одяг. А ось рядові легіонери чомусь намагалися начепити на себе офіцерський одяг, порушуючи статут. Картина я вам скажу цікава, коли я виділявся у своєму підрозділі тим, що був єдиним, хто ходив у одязі пересічного легіонера. Але це типово і в найближчому місті, де рядові ходять в офіцерському одязі, щоправда, настільки, наскільки дозволяють гроші, де штани, а де черевики. Це якась епідемія порушувати статут, на який хворіють нижчі чини, з потурання офіцерів, і з мого боку також, я просто втомився та від інших конфліктів.

Ну, скажіть мені, чому зі мною таке життя несправедливе? Я хіба її заслужив? Як би я хотів, щоб усі люди зникли, залишилися тільки я та Олена. Я знаю, що не пропаду. Нехай я чогось не знаю в чиїйсь роботі, але я знав точно, що швидше за багатьох пристосовуюсь. Жив би тільки залежно від природи. І якщо був голодним, то знав, що щось не так зробив я, а не хтось, або просто чогось не зробив. А тут я все виконую, що мені кажуть Георгій та Мати, а місце, що я бажаю вже зайняте. Я цікавлюся: "Чи не було помилки в роботі з мого боку?" Виявляється, ні, все правильно виконую, просто інша людина має менші шанси переді мною, ось їй і дали цю роботу. А я стою, дивлюся на цю людину, і не можу зрозуміти, а чим вона така ущербна, порівняно зі мною, не знаходячи відповіді, питаю. А відповідь приводить мене в ступор, виявляється, я більш талановитий за нього. Стою, втративши дар мови. Як, я талановитіший за нього? А як ця робота без вихідних, часом по 13 годин на день. Я думав, що мені не буде рівних, я обійду всіх, адже так працювати не кожен зможе, не кажучи про те, що погодитися. Що йому заважало так працювати? А ні, співчувають не мені, а йому. Бо в нього сім'я, діти, які в нього з'явилися, коли я працював.