Розділ 10. (продовження 4)

Вам розповісти чому я в поганому настрої?!

Уявіть об’єми велико дурості людської!

Я ходив по пустому селу.

І чекав поки у мене з’являться слова. Не розумні – а просто слова, перші ліпші слова. Куди ділися люди для мене була таємниця! Зрозуміло, що хвороба не забрала усіх, такого не буває, не буває таких хвороб, щоб всі вимерли. Але тут нікого не було.

Ви не подумайте, що я побіг одразу в село, з якого мене вигнали та поранили. Спочатку поглянув з гори, просто з цікавості, помітив, що нікого немає, тоді зайшов.

Блукав без мети, аби переконатися, що тут нікого немає.

В грудях боліло від людської дурості. Від того, що зламали мені життя, я ж бачив родину, їх дітей. А зараз вони не мали домівки. Померли? Не знаю. Пішли? Не знаю.

А ще кажуть, що жінки нещасні. Їх всі жаліють, а я таки не взнав кохання. Для мене це була мука. Ні, чому нещасна Олена?

Ні, вона не нещасна. Я впевнений – викинула мене з серця як сміття. Сказала, щоб я поїхав до Гелібти та сказав, що я тій наречений. Могла так зробити закохана дівчина.?

Ні! І ще раз, ні!

Гелібта?

Гелібта кохала. Я думав, що у мене є час, придивлюся, знайду добрі риси, а там з часом прив’яжуся як і до Олени. Ні, це була мить з коханням до мене. Ось, ще сидить за одним столом! І вже за мить я її дратую.

Як же швидко від миттєвої закоханості вона перейшла до ненависті?!

Вона не дала мені часу. Я був повинен її покохати до нестями.

Цікаво, а подібне відчуття давали їй багаточисельні коханці?

Думаю, що Гелібта не здатна прив’язатися до людини. Як я писав раніше за неї – вона було розпещеною великою дитиною, що бажає іграшку, а отримавши викидає, як ту, що її розчарувала.

Я читача заморив своїми спогадами. Але в цю мить я про це думав.

Просто не міг осягнути, що пішло не так? Чому я тоді був на узбіччі життя?

Мої однолітки вже мали пузо. Я ж бачив з далечини.

Я добре вчився – роботу не отримав.

Я не пив алкоголь, не смалив цигарки – а не взнав жіночого тіла, немов я був їм не потрібен. Розумію, що про Олену та Гелібту я постійно думав, бо ці дві дівчини, з якими у мене могло скласти, тільки їх власна дурість мене викинула з їх життя. Але у мене було дві матері Гелена та Ома! Вони мене любили по-материнські. Чому всі іншим жінкам я не потрібен? Я не потрібен і чоловікам – батько відмовився, брат відвернувся. Чоловіки цього села накинулися на мене з вилами та сокирами.

Я не тільки мав освіту та корисні звички, я був страшенно вже багатий та могутній.

Але чи я використав науку Богів для власної користі?

Я ходив, блукав в пошуках того, хто мені повірить та отримає з моїх рук ліки від чуми!

Так! Я пішов з того спустілого села. Від села до села – і одна, і та ж реакція

На мене кидалися, щоб не підпустити близько.

А я залишав за собою села, що спустошувала ця хвороба!

Коли в моїй торбі були ліки!