Розділ 10. (продовження 2)

На ранок, що мене здивувало, я пішов, шкутильгаючи, тримаючись за стіни, але пішов!

На ногу було болісно ставати, але я ходив вже.

Так, а скільки там ходити!

До туалету, та назад. От і весь мій шлях.

Життя за стінами йшло. В грудях боліло – й від удару сокирою, й від того, що серце стискало кохання. Так може з моєю Оленкою погано, може потрібна моя допомога. А я тут!

Було багато часу у мене зараз, треба мало рухатися, бо хоч голову я не ушкодив так, щоб занадто, але боліла і сьогодні. Чи то швидше за все, збита шкіра на потилиці.

Але варто було закрити очі після смачної їжі, як в мох мріях постає, не дитина, а доросла Олена, що якось ніяковіла та казала дурню. Це мені ще сильніше стискало груди, бо знав, Олена розумніше мене, але якось ці її недолугі слова видавали її, що вона кохала мене. Як же вона ображалася, надувала від образи губи та не хотіла зі мною балакати. Дивно, а чи не вигадав це я?!

Здавалося, що брехали всі, що кохання на 2-3 роки. Я вже давно її не бачив, а вона як примара – дівчина з мрій.

І тут мені пригадалася та зарозуміла білявка, що нещодавно бачив.

Вона красуня?

Красуня!

Але мені була до душі Оленка, що мала свої недоліки, але я їх знав. Вона себе за них картала. Як же вона бажала в моїх очах виглядати розумною.

Мої губи розтягнулися в посмішці.

Яка ж вона ж дурненька! Вона, в такі митті, була самою вродливішою за всіх дівчаток нашої Імперії. І найрозумнішою!

Чому?

Тому що я знав, що вона кохає.

Коли казала, що я наївний,

Я знав, що виказувала своє кохання інтонацією сказаного!

Коли казала, що я дурень и щосили мене била.

Я знав, що виказувала своє кохання розпачом сказаного!

Коли коли…

Я замріявся.

Як же добре!

Вона боялася, що я її не кохаю. Я ж бачив – сумнівалася.

Там війна, там лютує заразна хвороба – а я мрію.

Ні, а що?

Є якась дівчина поруч?

Правильно!

Ні.

Я зараз розумів, що посміхнись та заговори до мене красуня з карети, і я забув би свою Олену. Але я в стінах храму.

Мені здалося, що вона мати двох дітей. Що в неї син старший, а дівчина молодша. Знав, що так можна здуріти, не пригорнувши до себе дівчини. Думав, що природа візьме своє, коли ми з Гелібтою спали в ліжку. Моя рука тільки по її тілу блукало, торкаючи того, що у Олени я тільки мріяв. Я був розчарований, Гелібта мене хотіла, але одночасно пила з мене кров, знищуючи мої нерви. І ось одного разу, я зліз з неї з думкою, що дорога ціна того, що Гелібта мені давала. Вона ніколи не цікавилася, а що я думаю, що важливо для мене. Але я хотів дітей.

У моїх мріях Олена кохала свого чоловіка.

Я струсанув головою.

Кирило ти добре вдарився головою, це марення!

Але перед очима Олена кохається зі своїм чоловіком. Вона його кохала, вона в його руках розтанула. Мені стало важко. Я розстебнув балахон на грудях.

Схоже я захворів.

Це марення.

Але Олена божеволіла від погляду цього незнайомця. Коли родила сина – у неї з’явився другий коханий чоловік.

Мені стало ще гірше. Вже добряче стало холодно, колотило, добавилась головна біль по всій голові. Мене колотило.

Я дошканбував до медичної кімнати. Я ще не дуже захворів, але марення – ознака того, що я захворів. Написав відповіді на питання рахівниці.

Видало пігулку.

Гірка, але я проковтнув.

Мені потеплішало. Я заснув.