Розділ 5.

Але, на наступний день вона не прийшла в студентський храм. Прокинувшись рано, пішла до Гелібти, в свою кімнату, та, не пішла зі мною на заняття.

Я чекав біля храму довго Олену. Хоча очікування не було важким, вийшов настоятель до мене на вулицю, де ми проговорили до пізнього вечора. Я не замерз, мене зігрівала віра в вчення Матері. Настоятель скаржився, що багато хто перестав відвідувати храм, піддавшись хибним, оманливим поглядам, які їм зламає життя; лише деякі ходять. Зрадівши за мене, за мої успіхи, й що слідування вченню Матері зробить мене щасливою і впливовою людиною, наскільки б не відмовлялися всі від Матері, що вона ніколи не покине своїх дітей, відданих її вченням. Побажав, щоб я й далі залишався таким відданим віруючим, що б віра не покидала мого серця.

Олена не захотіла почути моєї відмови, проводячи багато часу з Гелібтой. Чому я здивувався - у цій Гелібти виявилося багато друзів, що стали постійними відвідувачами у нас. Мені здавалося, що у нас збирався весь студентський колір Імперії, що весь час проводив в розвагах, який не обтяжував себе навчанням, свято вірячи, що батьки забезпечать високі чини на імперській службі. Хоча Олена не перетягнула струну, брала до уваги мене, ведучи друзів кудись увечері або просячи вести тихо, не заважаючи мені вчитися. Коли я виявляв бажання побути з ними, вона сиділа поруч, притулившись і розхвалюючи мене. Будь-яка спроба сказати про мене погано, викликала в Олени неприязнь, чого так усі уникали, боячись її навіть гнівного погляду. Потім, шукаючи можливості поговорити зі мною приватно, щиро дивуючись, чого вона в мені знайшла, просячи у мене доброго слова перед Оленою, а деякі ставали моїми ворогами, хоча при Олені мовчали.

Мені не подобалася її поведінка, але вже якось не випадала можливість сказати, що завдяки освіті я займу положення й мені не треба її знайомств. Хоча я її розумів, ось відучимося останній семестр, і все, півроку на іспити та на дипломну роботу тільки для того, щоб підтвердити свої знання. Вона, банально переживала за наше майбутнє, нехай відкрито не говорила, але сумнів в її голову закрався, боялася, а якщо корупція дійсно сильна?! Ось цей сумнів і змусило її дружити з «золотою молоддю».

Гелібта у нас стала в буквальному сенсі жити, я навіть почав ревнувати! Я давно не був з Оленою на самоті.

У той зимовий вечір у нас нікого не було, Олена готувала на кухні, Гелібта їй допомагала. Здалося дивним, але я не надав цьому значення, я якось звик до їх витівок. Мене Олена пізніше виволокла з кімнати практично силою, а Гелібта напрочуд трималася винувато, постійно не знаходячи собі місця. При моїй звичці мовчати, в присутності сторонніх, розмова не складалася, я за звичкою сидів і мовчав, а навіщо говорити, мене ж постійно просили помовчати. Олена починала щось говорити, але сама й припиняла. Лише тільки по їжі я зрозумів, що від мене щось хочуть, і судячи з поведінки, хотіла Гелібта. Тільки інтерес, змусив прямо запитати у Гелібти. Та зашаруділася ще більше, не знаючи з чого почати.

Дивно, але ця розпещена товстуха, зі звичками деспота, виявляється, вміє соромитися, чого я раніше за нею не спостерігав. З її опущеної голови я почув, що вона прохала у мене допомоги. Мені це ставало дуже цікавим, що там далі?! Я не відчував нічого, ні образи, ні відрази, тільки інтерес, наскільки впала низько Олена. Чесно, для мене було не новиною, що наші доріжки з Оленою можуть розійтися в різні боки, й я розумів, що не по моїй вині, Гелібта просто поставила мене перед дивним вибором. Було б мудро, змиритися та викинути її з нашого житла та життя, після оголошення, а не погоджуватися, тим самим руйнуючи своє майбутнє. Адже подальші події були лише закономірністю. Але я ще дурень слухав Олену, її благанням.

Мені вперше, за все наше знайомство з Гелібтою, вдалося послухати її досить осмислену мову. Мене навіть, ця свідомість шокувала, здавалося, що переді мною сидів чоловік, що замислюється над своїми вчинками. Гелібта мені розповіла все без прикрас, без бравади.

Як виявилося, це був останній рік, коли вона отримує гроші від бабці, і після офіційного закінчення університету, вона відмовляє їй у спадщині. І при всій її неприязні, вона змушена звернутися до мене. Олена її вмовила, чесно розповісти про свою проблему мені. Її бабця останнім часом відкрито виявляла до неї неприязнь, тільки вмовляння улюблених батьків дозволяли отримувати гроші. Вона навіть їм не заповідав нічого, кажучи, що в них розчарована, як і в неї. А я, як це не дивно, належав до тих людей, яких вона хотіла бачити в якості спадкоємця. Вона просила мене видати себе за її нареченого, приспавши її пильність. Адже вона не могла надіятися на роботу в Імперії, оцінки не дозволяли, могла тільки розраховувати на спадщину, а вона було чималою. Вона була впевнена, що вона довго не проживе, а завдяки мені бабця все-таки занесе її в спадкоємиці. Одружуватися не треба було, тільки видати за нареченого.

Я відповів категоричним «ні». Так, я тоді смакував свою перемогу, перемогу старих поглядів. Почав отримувати підтвердження своїм поглядам.

Олена тисла на мене добре, невідступно намагаючись змінити моє рішення. Їй було шкода її, я навіть не розумів, навіщо Гелібту жаліти. Хіба Олена не доводила мені, що Гелібта забезпечить мені безхмарне майбутнє, що у неї все схвачено. А вийшло я прав, і отже для Олени нічого не втрачено, нехай останнім часом вона до пуття не вчилася, але ж був я, що знав, що гарне місце мені забезпечено. Визнай поразку, та йди зі мною далі! Але ні, вона захотіла допомогти Гелібте, тій, яка отримувала за своїми вчинками.