Вступ

Осінь на дворі. Листя вкрило приємним жовтим килимом землю. Мені вид з вікна подобається, і не тільки восени. Мені подобається тут, в найпрестижнішому училищі Держави. Зазвичай це говорять на самому початку, як тільки починають тут вчитися, під враженням зміни обстановки, але я вже тут провчився повних 5 років, і побачив училищне містечко в усіх порах року, і він не втратив для мене чарівності. І я не любив перерви в навчанні, не любив виїжджати з Хігстрати.

Вище державне училище було цілим містом, де другим за чисельністю народом, після учнів і вчителів, були імперські служаки, на плечі яких було покладено місію щодо дотримання законів Імперії. Нехай Хігстрата і знаходилася недалеко від Столиці імперії, і охоронялася не гірше неї, але сильно відрізнялася. Столиця і Хігстрата - це два міста так не схожих на інші міста імперії, мають кожен своє обличчя, де не було дріб'язкової метушні селян, ремісників й іншого робочого люду. Якщо в першому місті управляли Імперією, то в другому створювалися майбутні імперські служаки. У Хігстраті відчувалося, що тут не вирішувалася доля Імперії, як в Столиці, так, і чого чекати, коли учні складали більшість. Якщо Столицю ще називали Білим містом, то Хігстрату можна б назвати зеленим, через велику кількість рослинності, яка часом заплітала фасади цегляних будівель.

Столиця і Хігстрата - міста однолітки, їх заклав перший імператор-осадник Батько, син Бога. Тільки Столиця постійно перебудовувався, вже далеко не схожа на Хігстрату. Хігстрата яка якщо й будувалася, то в класично первісному стилі перших осадників, що вважали за краще обпалені глиняні цеглини. Хігстрата була єдиним містом у всій Імперії що зберігло первісний стиль.

Я, Кирило Сиверик, навчаюсь шостий курс у Вищій державній школі. Й я наймолодший син у родині, тож нічого не залишилося, щоб присвятити своє життя служінню в Імперії, бо мені не доводилося розраховувати на спадщину. Хоча мій батько хотів залишити мені щось для спадщини, закон передбачав, що все успадковуватиме старший син, той, хто буде служити в Імператорській армії, і я, як чиновник, який не буде ризикувати своїм життям у бою, мав би достатньо часу, щоб накопичити багатство під час тихої служби. Лише старшому дозволено служити в армії, а мій шлях до Імператорської армії перегородив мій батько, який не хотів втрачати мене на полі бою. Але я не хвилювався, мені подобалося займатися домашніми справами, і наша родина мала до цього талант.

Мої пращури були добре відомі у військовій справі, а ми з братом були представниками двох стародавніх родів: старого стародавнього військового класу, який жив тут до приходу правлячої родини, з якої була мати. Ми з братом були рідкісними, ще не асимільованими, половиною представників старої еліти та новачків, і ми розмовляли двома мовами батька та матері.

Як князь, я не міг дозволити собі залишатися у Хігстраті на канікулах, даючи собі заслужений відпочинок, моє становище вимагало від мене відвідування родичів під час канікул, що мені не подобалося. Сиверики - дуже важкі люди, завжди чимось незадоволені, запальні і завжди мали особисту думку, яка суперечила поширеній думці. З усіх цих візитів один був приємним, візит до родичів матері, сім’ї Фершобенових, милих блакитнооких велетнів, які не були схожими на Сивериків, жорстких, маленьких темношкірих крикунів.