Глава 1. Вдамо, що цієї розмови не було…

Пролог

Колись, у часи, загублені у хмарах історії, існувала велика цивілізація. Її народи володіли древньою магією, здатною підкоряти стихії, і стояли на вершині світу, як істинні володарі. Їхні міста сяяли, немов зорі, а знання й могутність здавалися безмежними. Але гріхи посіяли зерно розколу.

Одного дня сталося непоправне. Чи то магічний катаклізм, чи то жорстока війна за силу зруйнували цю гармонію. Земля розтріскалася, води розлилися, а вогонь і бурі спопелили те, що залишилося. Колись єдина цивілізація розпалася, і сім великих королівств постали на її руїнах. Вони розділили багатства і магію між собою, але замість миру настало озлоблення.

У самому серці цих земель лежав маленький непримітний острів, який вцілів серед хаосу. Сім королівств звернули свою лють на нього, намагаючись заволодіти його магічними секретами, але острів вистояв. Не завдяки зброї чи силі, а завдяки розуму та єдності.

Зрештою цей острів став імперією, яка підкорила сім королівств. Під її правлінням була створена нова система - сувора, але справедлива. І імперію очолила жінка, яка увійшла в історію як велика імператриця Анісія Лоран. Вона принесла порядок, об’єднала роздроблені народи та створила спадщину, що пережила віки.

Але чи може мир тривати вічно?

Сім королівств. Сім магічних земель, які відокремлені океаном та магічним барʼєром, вони сповнені протиріч і стародавніх гріхів. Сім народів, кожен із власною культурою, магією й амбіціями. Що ж їх об’єднує? Людина. Всього лише одна людина, яку всі називають Імператором, або ж, у нашому випадку, Імператрицею.

«Імперія понад усе»  

Ці слова - не лише гасло, а й обіцянка. Обіцянка, яка стане випробуванням для кожного, хто насмілиться зійти на трон.

Глава 1. Вдамо, що цієї розмови не було…

Моя кімната, яку я нещодавно обрала зі своїм нареченим була моїм притулком, моїм світом. Тут усе нагадувало про спокій, м’яке світло свічок грало на золотистих візерунках шпалер, зелена драпіровка на вікнах ніжно рухалася від легкого подиху вечірнього вітру. На столику стояла ваза з польовими квітами — вони пахли літом і свободою.

Я стояла перед високим дзеркалом у різьбленій рамі, дивлячись на себе. 

Моя сукня була створена, щоб поєднувати велич і витонченість. Вона мала ніжний бежевий колір, який переходив у багатий зелений, нагадуючи про лісові галявини під сонцем. Вишукані золоті візерунки прикрашали ліф і пояс, створюючи відчуття королівської розкоші, саме на поясі висіла моя маленька сумка. Вона хоч і була скромною на вигляд, з її гладкою шкірою та тонким золотим оздобленням, мала неймовірну магічну властивість вміщати набагато більше, ніж могла б за своїми розмірами.

Прозорі рукава, легкі, як павутинка, ніжно спадали до зап’ясть, додаючи сукні легкості й магічності.

Поділ сукні плавно розтікався по підлозі, золоті нитки у вишивці блищали у світлі свічок, створюючи відчуття, ніби я вся оточена сяйвом. Вона була одночасно елегантною і практичною — ідеальним вибором для мого статусу та випробувань, що чекали попереду.

Мої довгі русяві локони спадали на плечі м’якими хвилями, а зелені очі довершували образ. 

Раптом у відображенні я помітила щось дивне. У коридорі промайнула тінь. Вона здалася знайомою. Щось у формі, в русі, у тому, як вона з’явилася і зникла, примусило мене застигнути.

Моє серце завмерло, а потім закалатало швидше. Чи це була лише моя уява? Можливо, гра світла й тіні, або втома? Але всередині мене щось кричало: перевір це.

Я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтись. У кімнаті раптом стало спекотно, а затишок зник, як і моя впевненість. Я обережно наблизилась до дверей, вдивляючись у темряву коридору. У голові вже вирували думки. Якщо це він… Ні, не може бути. Але якщо це дійсно він, то я маю бути готова.

Побачивши найлютішого ворога у коридорі імперії Септем, я на мить оніміла. Що він тут робить? Прийшов зіпсувати мій перехід?

Щоб стати імператрицею мені доведеться пройти сім випробувань у семи різних світах. Потрапити у ці світи можливо завдяки портальній арці, по іншому на жаль ніяк. Сім королівств відокремлені океаном та магічним барʼєром, який не дозволяє пройти ні наземним, ні повітряним, ні водним транспортом. А посередині цих світів знаходиться острів, який керує сімома королівствами та називається імперією. Саме тут зараз я перебиваю, саме тут мій дім. 

Без роздумів, не зважаючи на свою сукню для церемонії я побігла до непроханого гостя та застала  зненацька.

- Що ти тут забув? - притулила до стіни короля Супербії, Варіона Дракселя.

Біля шиї  короля тримала маленький ніж. Мій кинджал.

- Алісія Лоран, – промовив він низьким, оксамитовим голосом із нотками королівської владності, ніби наша зустріч була частиною давно спланованого спектаклю.  Його гордовитий погляд ковзнув по мені, оцінюючи кожну дрібницю. - Радий знову тебе бачити. Скільки часу минуло? Років дванадцять? А може більше… - він трохи нахилив голову, ніби згадуючи щось приємне, і куточок його губ ледь помітно смикнувся. - Пам’ятаю, як тобі було десять і ти завжди бігала за Аделією, хоча вона не особливо хотіла брати тебе з собою. Я думав, ти так і залишишся тією середньою сестрою в тіні. Але тепер… - Він зробив паузу, щоб підкреслити свої слова, - Ти стала такою… величною.

Дуже давно, коли я була дитиною, Варіон разом зі своїм батьком, часто телепортувалися до замку імперії. Моя покійна старша сестра - Аделія, та Варіон, є однолітками і вони постійно влазили в якісь шалені пригоди. Я хотіла з ними та в їх очах я була безкорисною малою дитиною. Тобто обузою. Це було ще за часів коли був живий мій батько. Та потім після смерті обох наших батьків вся дружба згасла. Варіон став королем та почав плести інтриги за спиною імперії. 

- Що ти тут робиш, Варіоне? - я памʼятала ще з дитинства, як він міг заплутати словами.

Він лише посміхнувся.