Чвстина 2/ Розділ 26 Метрдотель ресторану

За що ж мені оце такі переживання в мою зміну? Все було як завжди, майже одні й ті ж відвідувачі. Хоча сьогодні день намічався дещо незвичайним: надійшла вимога від директора станції Алерія, Тарена Восса, щодо резервування місця для десяти його гостей. Мені ніколи не подобалися ці його компанії, особливо коли до них приєднувався справжній Господар станції, пірат-гуманоїд Горм. А сьогодні у складі тих гостей мав бути і ще вищий чин зі столичної планети — це Ксар Ворн, Головний керівник піратського синдикату.

Директор станції Тарен Восс наказував завжди сервірувати їхній стіл у затишному куточку по сусідству з небезпечним артефактом. Всі вважали той стіл, схожий на імператорський, артефактом невідомого призначення, та й ще він знаходився майже в центрі банкетного залу. Але якось так склалося, що столи, які були розташовані навколо цього артефакту, вважалися місцями для важливих персон.

За цей стіл-артефакт жодного разу ніхто й ніколи не сідав і навіть не намагався наближатися до нього. Якщо хтось із клієнтів чи обслуги намагався підійти близько до столу, то, не дійшовши до нього й пари метрів, він раптом зупинявся і завмирав. З цього часу він більше нікуди не поспішав і на питання до нього не відповідав. Він взагалі переставав розуміти, хто він і чому тут стоїть. І що цікаво, той відвідувач таки продовжував стояти до тих пір, поки хтось із його друзів чи рідних не підходив до нього та, взявши за руку, мов малу дитину, виводив із тієї небезпечної зони. Через деякий час він приходив до тями, але вже той відрізок часу був йому недоступний, і нічого він не пам’ятав.

Отже, постійні клієнти ресторану знали про таку особливість того артефакту, і самі вони ніколи не наважувалися перетинати червону лінію. І от сьогодні все пішло не так із самого початку моєї зміни.

Сервірувавши стіл для господаря станції, ми почали чекати прибуття тієї компанії. Першим, як зазвичай, прибув офіційний директор орбітальної станції Алерія — Тарен Восс. Я примітив, що він сьогодні дещо нервував, та й поведінка видавала його напружений стан. Коли я запитав його, чи все в порядку, то він так гаркнув, що в мене відразу зникло бажання спілкуватися з ним. Але мої помічники розкрили мені таємницю його поведінки: вся справа в тому, що на станції чомусь був відсутній справжній господар станції — пірат-гуманоїд Горм. Тому вітати таку особу, як головного керівника піратського синдикату, а це був Ксар Ворн, йому було досить-таки боязко. Тарен Восс знав про складний та неврівноважений характер того пірата, тому спілкуватися з ним напряму він просто боявся.

І ось ті гості почали збиратися: з Ксаром Ворном були ще четверо — два помічники та два охоронці. Вже прийшов час сідати до столу, але всі стояли та дивилися на Ксара Ворна, який стояв біля того артефакту та щось там уважно розглядав. Пройшло п’ять хвилин, а потім і десять, а він усе стоїть там. Я відразу зрозумів, що сталося, підійшов до охоронців та й тихенько розповів їм, у чому справа, і що їхнього начальника необхідно вивести звідти та посадити на своє місце: «Тільки самі не переступіть ту червону лінію, а ваш начальник трохи посидить та й прийде в норму. Тільки він нічого не буде пам’ятати, так що добре подумайте, чи будете ви йому це розповідати».

Я приглядав за тим столом, за яким сиділи пірати з директором станції; хоча там і велися розмови на підвищених тонах, та нікому вони не заважали. Всі столи в ресторані мали захисні звукові екрани. Тому всі відвідувачі могли самі регулювати гучність зовнішніх звуків.

І все було добре до тих пір, поки не прийшли в ресторан якісь нові люди. Це були дві пари молодих людей, які прийшли на якусь зустріч. Хоча зарезервованих за ними столів я так і не знайшов, та все ж відвів їм місця за столом для високопоставлених персон. Бо ті дві супутниці кавалерів, були одягнені в досить такий багатий одяг.

А от коли прийшов чоловік із двома надзвичайно красивими дамами, відтоді все пішло шкереберть. По-перше, зайшовши в банкетний зал, вони, проігнорувавши мене, самі рушили до центру зали, попрямувавши до того артефакту. Не встиг я їх зупинити, як вони вже дійшли до столу, і ті дві пари теж приєдналися до них без усіляких перешкод від артефакту.

І раптом почалося: навколо столу засяяли вогні, заграла якась музика — чи то марш, чи то гімн. Підійшовши ближче, я почув, як вони спілкуються зовсім незрозумілою мовою; моя нейромережа визначила, що це мертва мова стародавньої імперії. Потім на моїх очах стіл змінив свою форму, став круглим, сервірування змінилося згідно з кількістю присутніх людей.

Перед кожним місцем з’явилися голографічні планшети, і от всі ці гості повсідалися на свої місця та й почали вивчати ті планшети, а мені прийшов сигнал, щоб я терміново з’явився на кухні. Передчуття підказало, що щось відбувається незвичайне, і воно мене не підвело. Кухню я не впізнав. Кухонний простір збільшився вдвічі, поряд із нашою звичайною кухнею через скляну стіну ми побачили ще одну кухню, яка була в рази досконалішою від нашої. На скляній стіні світився напис «Обслуговування імператора». І на тому боці працювали самі лиш дроїди. Ось одна таця наповнилася різними фруктами, друга — напоями. Схоже, що ті таці були антигравітаційні, бо дроїди-офіціанти їх швидко переміщали до того столу. На скляній стіні кухні я побачив голографічні проєкції семи планшетів, на яких було видно меню та відмітки про замовлення. І це все працювало автономно; незалежно від нашого ресторану, продукти були з їхніх сховищ. Трохи подумавши, я вирішив, що про це все необхідно повідомити господаря цього ресторану, нехай сам дає лад цим подіям. Розповів йому все: і про нахабних гостей, і про імператорське обслуговування. Вислухавши мене уважно, він відповів, щоб чекав, він зараз прибуде.