Частина 2/ Глава 24 Дім в якому народжується майбутнє

Я ледь ступив за поріг телепорталу, як простір навколо нарешті застиг. І я відчув це, повітря у вітальні ще зберігало той ледь невловимий аромат їхньої вчорашньої пристрасті. Тиша здалася оманливою, але я знав: вона тут. 

Завмер біля масивних дверей спальні. Серце гупало так мовби його відлуння, здавалося, розносилося високою стелею. Я зачекав секунду, другу - намагаючись втихомирити подих, і нарешті штовхнув важкі двері.

Ліанна стояла біля вікна до мене спиною, завмерла, милуючись краєвидом. Та ось вона розвернулася до мене і я мимоволі затримав свій подих.

Це була та сама моя кохана Ліанна, мені здавалося, що я знав її усе життя. Це була та сама жінка, з якою провів останню добу у несамовитому мовчазному коханні, де слова були зайвими — їх замінили почуття на найвищому ментальному рівні. Її очі не просто світилися дивлячись на мене, вони випромінювали щастя, радість та безмежне кохання...

— Алексе, нарешті! Вигукнула вона та й подолала відстань між нами в один стрімкий крок, ніби простір для неї став коротшим. Ми миттю злилися в обіймах та поцілунках, я відчув як її руки лягли мені на плечі, її губи торкнулися моїх так ніжно, мовби теплий вітерець промайнув поряд, я відповів таким же ніжним та м’яким поцілунком.

Ліанна прихилила голову на моє плече, і я занурив своє обличчя в таке рідне та знайоме волосся. Потім прошепотів їй на вушко: — Я так боявся, що ти мене забудеш коли повернеш свою пам’ять ... — Я теж боялася, — крізь сльози відповіла кохана. — Але мені так хотілося повернути себе, знову стати  собою, тією  справжньою Ліанною . А ще я вірила і навіть  знала  що все буде в порядку.

Вона ще міцніше обійняла мене: — Я була впевнена, що наша дитина буде тим центром єднання наших душ, тим якорем який не дасть нам загубитися у всесвіті. Коханий, а ще я  хвилювалася за свою вчорашню таку ну занадто як на мене активну поведінку. Але ти повинен був мене зрозуміти і її щічки відразу зашарілися та стали кольору вишні — які емоції мене вчора переповнювали! Я повернула себе і не втратила тебе, ото мені вчора й «зірвало дах». А ще хочу тобі трохи розповісти про себе. Не про ту яку ти знав - сором’язливу, трохи боягузливу та невпевнену  в собі дівчину - такою я була у сімнадцятирічному віці. Я потім  досить таки швидко  змінилася, подорослішала, характер став досить таки твердим тобто стала такою яка  є зараз. Та й ти сам скоро  взнаєш мій  новий характер в повній мірі  і засміялася дзвінким та приємним сміхом.

 До речі,  у мене  теж вчора  так само "знесло дах".    По-перше, через те, що мої страхи були марними, і я не втратив тебе,   а по-друге — твоя суперактивність теж добряче пройшлася по моїм мізкам.

 Але тільки-но Ліанна спробувала перейти до більш активних дій намагаючись розстебнути гудзики на моїй сорочці , як мусив її зупинити: — Кохана, зачекай. Через пару годину у нас святкова вечеря, у найпрестижнішому ресторані орбітальної станції Алерія

Вона здивовано звела брови. — Будемо знайомитися заново, — пояснив я, цілуючи її в кінчик носа. — Я представлю тебе знову, так би сказати  твою оновлену останню версію.

Ліанна раптом пирхнула і коротко, по-дитячому засміялася, і цей сміх живим дзвоном розлетівся по кімнаті. Я не витримав і теж зареготав, знову цілуючи її та продовжив, а ти представиш нам Єву, справжню, живу. Я вже з нею розмовляв сьогодні. Вона казала, що готова до виходу в люди і навіть адаптація до нового тіла їй не потрібна. 

. От і добре відповіла Ліанна, ми встигнемо, у нас ще багато часу та й потягла мене до нашого імператорського ліжка ...  

.