Частина 2 / Розділ 16. Нові жителі космічної станції

1. Алекс

— Ну от, друзі мої, — звернувся я до товаришів, — не мала баба клопоту, та купила порося. Ходімо он у той ресторанчик, пообідаємо та трохи поговоримо про наші подальші дії щодо цього гарного «поросяти».

Поки ми йшли, нам зустрілися кілька дівчат-медиків. Вони відразу підійшли до Віки та Крістіни й повідомили, що вся їхня група розділилася на чотири підгрупи, і їх обрали старшими. До них одразу приєдналася Ліанна й запропонувала пройтися разом із нами.

— Це добре, що ви так швидко виконали наше прохання, — звернулася вона до дівчат. — Ходімо з нами, пообідаєте, і заодно визначимо ваш новий фронт робіт.

Дорогою Ліанна продовжувала розпитувати дівчат: — Розкажіть, будь ласка, як ви живете, чи маєте якісь проблеми? Побутові чи будь-які інші — не бійтеся розповідати. Якщо вони є, їх усе одно потрібно вирішувати, а не приховувати.

Одна з дівчат почервоніла. — Мене звати Марися. Так, проблема вже є... Ну, поки що це.. ще не проблема, але скоро буде... — вона зніяковіла ще дужче і почала затинатися.

Ми всі переглянулися. Віка з Крістіною усміхнулися, і Віка запитала прямо: — Марисю, скільки? — Що «скільки»? — перепитала та. Віка повторила питання: — Скільки дівчат і на якому терміні?

Марися опустила очі й відповіла: — П’ятеро. — А потім ледь чутно додала: — І я в тому числі.

— Отже, шість тисяч п’ять, — задумливо промовила Ліанна. Я перепитав: — Ти про що? — Шість тисяч п’ять вагітних жінок, — пояснила вона.

Стас зауважив: — На п’ять більше чи менше — це вже не має значення. Та й не проблема це зовсім. — Він повернувся до дівчини: — Марисю, а як щодо батьків? Вони на станції? — Так, — відповіла вона. — Четверо на станції, а мій... мій пілот, з екіпажу «Соул», і він одружений... — дівчина не витримала й заплакала.

Ми зайшли до ресторану. У залі було досить людно, я спочатку здивувався звідки взялися люди але Андрій пояснив що це з тієї першої партії 150 визволених мною рабів. Із них мінус тридцять дівчат-медиків, потім мінус тридцять один боєць спецпідрозділу які зараз на Алерії-Прайм та мінус 10 які знаходяться в складі екіпажа крейсера капітана Соул. Отже ми маємо 78 вільних осіб чоловічої статі. Дякую Андрію, потім ще поговоримо про них, а то я зовсім їх випустив із свого поля зору. В ресторані ми зайняли окремий ізольований кабінет.

— Ну що, — засміявся я, дивлячись на друзів, — можливо, хтось уже забув смак страв із харчового синтезатора? П’ятеро дівчат-медиків сиділи тихо, мов води в рота набрали — вони не зовсім розуміли, про що мова. Але коли офіціанти заставили стіл натуральними стравами, треба було бачити їхні здивовані, а згодом і щасливі обличчя.

— Давайте зараз перекусимо, а потім поговоримо, звернувся я до друзів. Закінчивши з трапезою, я окинув поглядом наш стіл. Дівчата виглядали ситими та задоволеними.

— А тепер давайте накреслимо план наших дій. Отже, що ми маємо на станції? — я сам же і відповів: — Сімдесят девять чоловіків та трохи менше пів сотні молодих дівчат-медиків, за земними мірками — лікарів. Так, Марисю?

—Дівчина хотіла схопитися на ноги, щоб відповісти, але я махнув рукою, просячи її залишатися в кріслі. — Марисю, яка загалом атмосфера в колективі? Який настрій? А головне — як просувається ваше навчання та освоєння нових методів лікування в наших умовах?

—Марися відповіла, що в цілому обстановка спокійна. Щодо навчання, то всі вже працюють з нейромережами третього рівня. Завдяки Стенлі ми вивчили та підтвердили бази цього рівня.

— Марисю, хвилиночку, — зупинив я її та запросив Стенлі приєднатися до розмови. — Продовжуй, будь ласка. — Так от, — вела далі вона, — третя категорія — це вже добре, але основна група дівчат готова освоювати навіть п’ятий рівень. А за пару місяців і інші підтягнуться.

—Я повернувся до свого управителя: — Стенлі, ми маємо можливість допомогти медикам? — Так, — відповів той. — Відтепер така можливість є. З нами тепер Кея зі своєю суперклінікою. А вона вміє все: навіть поставити нейромережу п’ятого рівня поверх третьої. До речі, Кея зацікавилася нашими дівчатами й завтра запрошує всіх медиків до себе. Вона хоче провести «аудит» такого цінного ресурсу із Землі. Думаю, вона забере їх усіх до себе — і на навчання, і на роботу. І заодно здоров'я всім підправить.

— Стенлі, запроси й Кею до нас, — звернувся я до управителя, — бо основні питання тепер будуть у її компетенції.

На появу Кеї Марися та її подруги відреагували різко й насторожено — її зовнішність таки суттєво відрізнялася від людської. Після знайомства Кея ввічливо попросила дозволу «прочитати» їхню ауру та пам’ять, що відповідала за професійні навички. За хвилину вона повернулася до мене з проханням: — Алексе, підпорядкуй усіх дівчат мені. З них вийдуть талановиті лікарі найвищого рівня. 

— Добре, — погодився я, — мені подобається ця ідея. А тепер, Кея, переходимо до головного питання, у вирішенні якого я цілком покладаюся на тебе та Стенлі.

— Алексе, — озвалася вона, — ми зі Стенлі вже намітили план виведення людей зі сну. Для початку візьмемо сотню сімейних пар і проведемо всі необхідні медичні процедури. Встановимо їм нульові нейромережі та завантажимо основні бази знань, необхідні для комфортного життя в цьому світі. День-два поспостерігаємо за їхньою адаптацією, зробимо висновки та внесемо правки в протокол. Потім розбудимо першу тисячу. За ними спостерігатимемо вже цілий тиждень. А далі поставимо процес на конвеєр.