Частина 2/ Розділ 2 Ініціація нових громадян Імперії Древніх

Руки немов приклеїлися до кам’яної плити, а в тілі виникло відчуття невагомості. Глянувши на себе та друзів, я побачив, що всі ми, тримаючись за камінь, висимо в повітрі за пару метрів від підлоги Храму і повільно, разом із плитою, обертаємося навколо її центральної осі.

Наші тіла поступово набули горизонтального положення. Раптом у свідомості відбувся справжній вибух: навколишній світ зник, і переді мною, ніби в прискореному кіно, почали проноситися події, обличчя людей, космічні простори. Усе це відбувалося з такою шаленою швидкістю, що я не встигав не те що фіксувати побачене, а й навіть осмислювати його. Єдине, що я чітко розумів — я поглинаю неймовірну кількість інформації. Здавалося, я перебуваю в такому стані не одну годину, а потік знань усе не вичерпувався.

Аж раптом усе завмерло. Я відчув, ніби завис у відкритому космосі, але невдовзі реальність почала повертатися. Ми знову стояли на підлозі Храму, проте артефакт наші руки ще не відпускав.

І ось на поверхні плити з’явилося голографічне зображення обличчя чоловіка. Пролунав його глибокий голос: — Вітаю вас, мої дорогі нащадки. Я був останнім Імператором, і саме я запустив механізм консервації імперії. Чи вдалося мені зробити це так, як я задумав? Вірю, що ви скоро дізнаєтеся про це самі. Щойно ви всі пройшли повну перевірку на приналежність до Імперії як громадяни з найвищим статусом — еліта, яка має право на керування імперією.

Він зробив невелику паузу. — Я передбачав такий розвиток подій і не міг залишити вас сам на сам із проблемами управління, які неминуче виникнуть після розконсервації. Тому я помістив у кріосон своїх найкращих та найталановитіших помічників. Незабаром вони прокинуться і стануть вам надійною опорою. Також хочу повідомити, що я передав вам повний масив інформації про Імперію. Ці знання виринатимуть у ваших думках відразу, щойно виникне така потреба. Відтепер вам доступна й пам’ять предків, закодована у вашій ДНК.

— І наостанок розповім про механізм розконсервації. Все дуже просто: так як я все ж таки запускав процес консервації, то й зворотній процес теж маю запустити я. А отже, процес відновлення первинного стану планети та й Імперії в цілому вже запущено і зупинити його не вдасться нікому. Для початку вже активовані всі храми та інші культові споруди, до яких почнуть сходитися нащадки справжніх громадян. У  приміщеннях всіх Храмів буде  зніматися блокування з їхньої пам’яті. Поступово вони почнуть усвідомлювати себе та розуміти, хто вони є насправді. Також прокинуться всі їхні ментальні здібності.

— І ще одне: до Храмів та святинь можуть увійти лише носії відповідних генів. Якщо в когось із нащадків Древніх будуть пошкодження в генетичному коді, Храм їх миттєво виправить.

— Це мої останні слова, дорогі мої нащадки. Я вірю у вас... Відтепер доля Імперії залежатиме тільки від вас...

Повна тиша охопила простір Храму. Кам’яна плита знову лежала на своєму місці, нічого на ній більше не світилося — тепер це була звичайна кам’яна брила з древніми написами.

І раптом тишу розірвав плач Ліанни. Сльози заливали її обличчя. Я миттю кинувся до неї: — Що сталося, моє серденько? — запитав я, міцно пригорнувши її до себе. Плач Ліанни перейшов у гіркі ридання. Я ніяк не міг її втішити, і лише після моїх поцілунків вона почала потроху заспокоюватися. — Я... я згадала, хто я така, — тихо вимовила вона і безсило опустилася на камінь, який ще хвилину тому був магічним артефактом.

Я присів поруч і ще міцніше обійняв її за плечі, які продовжували здригатися від плачу. — Я пам’ятаю своїх батьків, брата та сестричку... пам’ятаю своїх друзів, свій дім... — сльози знову потекли струмочком, зрошуючи мої груди. Взявши в долоні її обличчя, я почав ніжно цілувати її заплакані очі, щоки та губи. Це дало свій ефект.

Вона раптом заспокоїлася, озирнулася навколо і побачила мокрі від сліз очі наших друзів. Ліанна підвелася і підійшла до них. Дівчата взяли її в коло й міцно обійняли. І ось на обличчі Ліанни вже засяяла щаслива посмішка. Вона нарешті зрозуміла  що повернулась її сутність. Вона повернулася справжню я к колись була.

У моїй голові пролунав голос Єви: — Алексе, вибач, але мені довелося трохи втрутитися та заспокоїти її своїми методами. До речі, я дуже сподівалася на цей артефакт, вірила, що він зможе повернути нам справжню Ліанну. От тільки прогнозувати її подальшу поведінку я не можу. Хоча, знаючи її ще з тих часів, поспішаю тебе заспокоїти: вона завжди була розумною та врівноваженою дівчиною. І кохає вона тебе по-справжньому.

— Андрію, — звернувся я до свого товариша, — скільки часу пройшло від того моменту, коли ми зайшли до Храму? Можливо, вже пора й на вулицю виходити? Думаю, наші вороги, не дочекавшись нас, вже пішли геть? — Не думаю, — відповів Андрій, глянувши на свій хронометр. — Пройшло тільки десять хвилин. Він раптом замовк, а потім здивовано продовжив: — Я думав, що минуло майже пів дня. — Десять так десять хвилин, — підсумував я. — Все одно необхідно вибиратися звідси.

Ми пішли в напрямку вхідних воріт Храму. Дійшовши до виходу та глянувши на вулицю, ми всі застигли від несподіванки. І було від чого застигнути. По-перше, вся вулиця була заповнена народом. Людей було настільки багато, що, мабуть, і протиснутися було б ніяк. А по-друге, прямо перед нами, на вулиці, стояли бандити Сатора на чолі з самим намісником. І що найгірше — вони тримали зв’язаними всіх моїх хлопців разом з Клайдом.

«Оце так поворот подій, — подумав я. — І що ж тепер робити?» Але я думав так гучно, що мене почула Ліанна. Вона нахилилася і прошепотіла мені на вухо: — Алексе, запроси їх всіх до Храму. Я так здивовано глянув на Ліанну, що вона навіть розсміялася. А потім сама вийшла вперед і звернулася до людей з промовою. Точніше, вона зверталася до Сатора.

— Саторе! — гучним, впевненим голосом вигукнула вона. — І що це ти, негіднику, затіяв? Для чого зігнав стільки народу на цю вулицю? Ти що, злякався трьох молодих дівчат та трьох хлопців? Навіщо ти влаштував полювання на  нас? Чи для тебе полювання на людей — це звична робота? Чи ти такий боягуз, що сам не можеш підійти до нас та поговорити з нами? Тож давай підходь до мене та поговри зі мною, якщо боїшся то можеш навіть забрати з собою твою боягузливу охорону!