Частина 2. Столична планета Імперії — Алерія-Прайм Розділ 1. Підготовка до розконсервації Імперії

Я та Ліанна прокинулися у своїх розкішних імператорських апартаментах, але снідати довелося вже в номері готелю «Зоряна Корона» на космічній станції. Разом із нами за столом сиділи наші друзі. Сніданок був швидким, без зайвих розмов про справи — легенда «багатих туристів» вимагала відповідної поведінки.

— Ну що, наші дорогі друзі, — голосно промовив я, відкладаючи серветку, — мабуть, настав час спуститися на планету. Занадто довго ми подорожували всесвітом, прийшов час подихати справжнім атмосферним повітрям, походити босоніж по травичці та скупатися в морі. Номери в готелі на поверхні вже зарезервовані. — Чудова ідея! — підтримав гру Стас. — Я вже забув, як виглядає справжнє небо.

Дорога до термінала орбітального ліфта була короткою. Сам ліфт вражав — це була колосальна споруда, що пронизувала небеса. Кабіна, розрахована на півсотні пасажирів, виглядала як розкішний салон яхти. Ми зайняли місця біля панорамного вікна. Почався спуск. Спочатку перед очима була лише чорна безодня космосу з розсипом зірок. Але в міру наближення до планети картина змінювалася. Чим нижче ми спускалися, тим чіткіше проступали шрами на тілі планети. — Дивись, Алексе, — тихо прошепотіла Ліанна, торкаючись моєї руки. — Це жахливо. Я ще раз подивився вниз. Величезні ділянки континентів виглядали як відкриті рани: навколо кар'єри та підвищення, практично немає рівної поверхні.

Кабіна м'яко приземлилася на нижній платформі. Ми вийшли в термінал, і нас відразу вдарила хвиля звуків і запахів. Я відразу почав потроху підганяти всіх до гравікара, який чекав на пасажирів. Поки ми їхали до готелю, всі уважно роздивлялися місто. Це не був повний хаос, але й на планомірну забудову це мало схоже. Поруч із залишками величних древніх будівель, які дивом уціліли (або, скоріше за все, були просто законсервовані й виглядали як руїни), тулилися модульні бараки бідняків і розкішні, палаци місцевої еліти.

— Ну от ми й під'їхали, — оголосив я. Готель «Імперіал» був пафосною будівлею, що намагалася копіювати стиль Древніх, але виглядала як дешева підробка. До рівня «Зоряної Корони» на станції він явно не дотягував, але нам було байдуже. Цей готель був потрібен лише як прикриття — жити ми все одно збиралися у своїх апартаментах у «просторовій кишені».

Раптом інтерфейс моєї нейромережі блимнув: на зв’язку з’явився Клайд. «Алексе, — написав він мені, — ми тут трохи розвідали обстановку. Ситуація така: містом заправляє намісник Ксара Ворна, такий собі Сатор. Тупий, жорстокий, але виконавчий. А от сам Ворн, як і казала Єва, сидить у своїй норі й на поверхню не потикається».

А що з людьми? — запитав я, Люди тут — просто ресурс, — відповів Клайд.

— Більшість працює на шахтах, в обслуговуванні та в сільському господарстві. Є прошарок "вільних" — найманці, торговці, місцевий кримінал. Але всі останнім часом ходять під піратами. «Це ненадовго, — пробурмотів я подумки. — До речі, Клайде, як там твої хлопці? З ними все добре, відповів Клайд, вони розселилися по всьому місту, але я тримаю з ними постійний контакт. В основному влаштувалися на роботу: або охоронцями, або в барах та ресторанах викидайлами.

Ми зайняли три суміжних номери. Зібравшись разом в одному з них, ми почали вголос обговорювати плани на майбутній відпочинок та подорожі, але раптом Єва подала мені сигнал тривоги: «Увага! Приміщення прослуховується».

Я миттєво змінив тон, але продовжив говорити вголос, звертаючись до друзів: — А тепер я пропоную всім розійтися по номерах та відпочити після дороги. А у вечірній час підемо по розважальних закладах. Поглянемо, як тут місцеві розважаються, та спробуємо найняти кілька охоронців для нас, щоб ніхто не заважав відпочинку.

Друзі подивилися на мене здивовано — всі, крім Ліанни, яка відразу все зрозуміла. Я швидко перейшов на ментальне спілкування: не дивіться на мене так здивовано. Розслабтеся і посміхайтеся. Нас тут слухають, а можливо й бачать. Слухайте мене та виконуйте все, що я кажу, але підтримуйте розмову так, щоб я не виглядав тут як командир нашого маленького загону. Зараз підемо по номерах, зробимо вигляд, що відпочиваємо, а самі проведемо першу нараду в режимі ментального чату.

— Отже, — голосно сказав я, підморгнувши Стасу, — пара годин сну нам не завадить, а потім — у місто, гуляти на повну! — Чудова ідея! — підхопив Андрій. — Якраз хотів подрімати. — І я не проти, — додала Віка. Всі розійшлися по своїх номерах. Не роздягаючись, ми попадали на ліжка й удали, що відпочиваємо.

Ліанна відразу обійняла мене та вткнулася носом мені в шию, ніби просто хотіла пригорнутися перед сном. Я приєднав усю групу до спільного ментального чату: Друзі, нам доведеться частенько використовувати такий метод спілкування. Звикайте. Отже, плани на вечір такі: спочатку йдемо до найпопулярнішого бару, де багато відпочиваючих. Там ми влаштуємо невелике шоу і "наймемо" чотирьох охоронців. Я думаю, цього буде достатньо. Охоронці будуть наші — це хлопці з групи Клайда».

А ми продовжуємо грати роль туристів, — продовжив я інструктаж. — І щось мені здається, що нам не так просто вдасться найняти охоронців. Нашу розмову в номері підслуховували, і думаю, нам спробують «впарити» підставних людей. До речі, у всіх наших номерах стоять жучки для прослуховування. А отже, нас хтось веде, скоріше за все грабіжники з космічної бази, адже там ми засвітилися по повній.

Я вже поговорив з Клайдом, і він з кількома хлопцями буде за нами таємно приглядати, але зі сторони це буде виглядати, мов вони за нами слідкують. І тут може виникнути конфлікт між справжніми бандитами та хлопцями Клайда, але нам все це зіграє на руку.