Частина 1 / Розділ 6 - Приборкання норовливих

На моє прохання Стенлі телепортом перекинув мене до приміщення, де знаходилася потужна сила зі 120 кремезних та злих чоловіків — колишніх рабів, яких я викупив у работоргівця Горма. Йдучи довгим коридором, я бачив, що праворуч уздовж нього були заґратовані кімнати, розраховані на 10 осіб. Треба визнати, що кімнати були з усіма зручностями, єдина незручність — це ізоляція та ґрати..

Зупинившись посеред коридору і подумки звернувся до ШІ: — Стенлі, мені необхідно, щоб усі вони були в одному приміщенні. І щоб було де їм сісти. Але ґрати поки що нехай будуть на місці.

І раптом зазвучала сирена. Всі бранці, мов за командою, підбігли до ґрат, здивовано вдивляючись у те, що відбувається. А відбувалося справжнє диво. Почалася трансформація приміщень: стіни між кімнатами почали втягуватися в підлогу та стелю, об’єднуючи камери в одне величезне приміщення. Всі предмети побуту — ліжка, столи — просто щезали.

Потім це приміщення почало розширюватися вглиб, і прямо з підлоги виросли ряди з кріслами, утворюючи щось схоже на конференц-зал чи кінотеатр. Прозвучала команда: «Всім зайняти місця». Чоловіки, приголомшені побаченим, слухняно пішли та розсілися по кріслах.

— Стенлі, — знову подумки скомандував я, — організуй і мені місце перед ними. Десь так вище на півметра від підлоги, щоб я зміг добре бачити всіх. І про всяк випадок вистав захисний прозорий щит. Це буде захист не стільки мене від них, скільки навпаки. Я ще не вмію повністю контролювати свою силу, раптом подумки захочу комусь врізати, і що буде потім — я не знаю.

Стенлі взагалі зробив усе дуже просто і геніально. Він поставив прозорий силовий щит від стіни до стіни, реально замурувавши їх у довгому тунелі, але вони цього навіть не зрозуміли, бо щит був абсолютно невидимим. Потім він взагалі зняв усі решітки кімнат, створивши ілюзію повної відкритості.

Колишні бранці ошелешено спостерігали за цим дійством. А коли я почав підніматися прозорими східцями, що виникли з нізвідки, на висоту півметра, де на мене вже чекало крісло, вони взагалі мовби оніміли. Ця вистава була зроблена спеціально, щоб збити їхній агресивний настрій, і, судячи з тиші, це вдалося.

Стенлі повідомив, що всі вони вже володіють універсальною імперською мовою, тож проблем із комунікацією не буде.

Я сів у крісло, поклав руки на підлокітники і спокійно заговорив: — Для початку я хочу вибачитися за решітки та за ізоляцію. Це була превентивна міра для захисту від вас, бо всі ви були в несамовитому стані після того, як дізналися, що вас обдурили та викрали. Якби ви тоді побачили себе збоку, — продовжував я, — ви б самі злякалися такого натовпу озлоблених людей.

У залі прокотився легкий шум. Дехто нервово захихотів, дехто реально засміявся, оцінивши іронію ситуації, а дехто все ще злобно заскреготів зубами, не довіряючи мені.

— Так от, — продовжив я, змінюючи тон на більш діловий, — прийшов час вирішувати цю проблему. Але спочатку я розповім вам свої плани щодо вас. Але для початку хотів би я знати, з ким я взагалі маю справу. Ким ви були на Землі і на яку роботу вас вербували?

— І давайте відразу налаштуємося на конструктивну розмову, — мій голос став жорсткішим. — По-перше, серед вас є люди, пов'язані з криміналом. Не бійтеся в цьому зізнаватися, просто підніміть руки. І не треба мене дурити: якщо хтось не зізнається, я все одно дізнаюся.

Десь біля двох десятків чоловіків невпевнено підняли руки. — Єво, — подумки скомандував я, — швидко постав їм мітку «кримінал». А он ті п'ятеро в першому ряду ліворуч чомусь не зізналися. Став і їм мітку, тільки зі знаком питання.

Я піднявся, зійшов униз на підлогу, підійшов майже впритул до щита навпроти тієї п'ятірки й запитав: — А вам що, мабуть, соромно в цьому зізнатися?

Вони мовчали, дивлячись на мене спідлоба. — Так, я знаю, що ви втікачі з в'язниці, — спокійно сказав я. — І слава Богу, що ви не вбивці, але я просив бути чесними. Тому я дам вам час подумати: чи будете ви спілкуватися зі мною, чи, можливо, відразу відправити вас у пішу прогулянку в космос?

І в той же час я подумки попросив: — Стенлі, прив'яжи їх до крісел, усі п'ять крісел підніми, віднеси до стіни і з трьох сторін заґратуй їх.

Це все було зроблено настільки миттєво, що ніхто нічого не зрозумів. Крісла злетіли в повітря і за секунду вже були прикуті до стіни за ґратами. Ефект був миттєвим — ще шестеро чоловіків із криміналу злякано підняли руки. Я задоволено посміхнувся.

— Тепер мене цікавлять військові, — продовжив я. — Всі військові: колишні і дійсні, дезертири і звільнені в запас, офіцери та рядові.

Десь із півсотні рук злетіли вгору. Це був мій основний резерв. — Далі — спортсмени, — скомандував я.

Люди знову підняли руки. Залишилося ще чоловік дванадцять, які не ввійшли в жодну категорію. Це були звичайні люди: ковалі, будівельники, лісоруби.

— Тепер попрошу весь кримінал трохи зачекати окремо, я потім з вами поговорю, — сказав я.

Після цих слів у стіні утворилася ніша, куди миттєво були перенесені крісла з усіма, хто мав мітку «кримінал», і ґрати надійно закрили цю нішу. В цей час усі інші крісла з людьми перегрупувалися згідно зі своїми мітками.

Перевіривши людей простих професій на лояльність та характер і не побачивши жодної прихованої агресії, я привселюдно до них звернувся: — Вибачте за незручності, які мали місце при вашому утриманні. Ви вільні. Вам відкрито вільний вихід у місто, там вам нададуть місце для проживання та все необхідне. А завтра будемо спілкуватися щодо подальших дій.

— Ви вільні, — повторив я, і в стіні відкрилися широкі двері, які вели прямо на площу міста. Вони якось розгублено потупцювалися на місці. — Не бійтеся, йдіть, там вас зустрінуть і допоможуть. А завтра зустрінемося з вами в медичному блоці, де вас підлікують, встановлять нейромережу та дадуть на перший час гроші, так звані підйомні.

Як тільки вони пішли, всі, хто тут залишився, були ошелешені не менше, ніж ті щасливчики, що були звільнені. Я посміхнувся про себе: після такої демонстрації справи підуть швидше.