Частина 1/ Розділ 3 Чергові таємниці Імперії Древніх

Ти правий, Алексе, — раптом підтвердила Єва, знову матеріалізуючись біля нас. — Це дійсно Імператорський замок. І він не захований під землею, як свідчать легенди, і не вкритий пологом невидимості.

Ми всі завмерли, чекаючи пояснення. — Древні вчені вирішили це питання геніально просто, — вела далі Єва. — Вони збудували цей замок в іншому вимірі, так би мовити, у «просторовій кишені». А на цьому ж самому фізичному місці в реальному вимірі була збудована звичайна «пустушка» — такий самий замок, з усіма господарськими спорудами та будівлями  де жив обслуговуючий персонал імператорського замку. Ці два замки були з'єднані між собою спеціальними переходами. Для звичайної людини кімнати реального замку нічим не відрізнялися від кімнат замку в іншому вимірі.

Вона зробила легкий жест рукою, і перед нами виникла голограма двох накладених один на одного замків. — Коли в замку відбувалися різні прийоми, бали та урочистості, поважних осіб зустрічали біля парадного входу, і, переступаючи поріг, вони відразу потрапляли в другий вимір, навіть не помічаючи цього. Звичайні ж люди та слуги здебільшого користувалися чорним ходом і залишалися в реальному вимірі.

— Але що сталося потім? — запитав Стас.

По перше хочу вам повідомити що війна не було миттєвою, це була така собі війна сповільненої дії. Що й зіграло на наш рахунок давши нам час для підготовки до консервації та й  на сам процес консервації імперії. А наші вороги спостерігаючи за нами бачили як Імперія розвалюється самостійно. А отже вони більше не наносили смертельних ударів а тільки наглядали за цим деструктивним процесом.

— Коли почався напад на Імперію, перший і найпотужніший удар припав саме на імперський замок, — голос Єви став сумним. — Реальний замок-пустушка був знищений миттєво. Коли Імператор зрозумів, що цей бій не виграти, було активовано «Протокол Консервації». Його суть полягала в тому, щоб перенести найважливіші об'єкти в просторові кишені. Але перенести, скажімо, цілі  міста,  хоча б не всі а тільки самі важливі для імперії було неможливо. Тому вчені придумали інше рішення: застосувати паратераформування тобто цілі міста були накриті спеціальним куполом та з поверхнею планети були опущені не під землю а під воду. В  результаті такого тераформування змінився рельєф планети. Відповідно змінили своє положення моря та океани. Багато людей в таких містах були переведені в стан стазису але на жаль не всі.   Також деякі окремі споруди було сховано під землю.  Отже було використано декілька різних методів консервації в надії хоча б один з усіх буде успішним.

— І це спрацювало, — закінчила вона. — Будівлі зникли з реальності, надійно сховані в іншому вимірі. А на їхньому місці в реальному світі залишилися лише величезні вирви, які ви могли бачити на поверхні планети. І коли вороги огледіли планету з висоти, те, що вони побачили, їх повністю влаштувало. Вони навіть не спустилися на неї і, вирішивши, що з Імперією покінчено, подалися геть.

— Це геніально, — прошепотів я. — Але... залишилося невирішене питання про населення. Про громадян Імперії. Будівлі — це добре, але що сталося з людьми? Невже вони всі загинули?

— Коли вороги покинули нашу галактику, Імператор та його вчені розуміли: реанімувати Імперію відразу після нападу не можна в жодному разі, — пояснила Єва. — Будь-яка активність була б помічена, і вороги відразу б повернулися, щоб добити нас остаточно. Тому і був запущений спеціальний протокол консервації системи безпеки на тисячоліття.

Вона зробила паузу, ніби зважуючи кожне слово: — Однак залишалася найскладніша проблема — проблема людей. Тоді Імперію населяли різні верстви. Були звичайні люди, які потрапляли в Імперію різними шляхами і працювали на найпростіших, непрестижних роботах. І були істинні Громадяни — носії особливої ДНК, яка дарувала їм здатність користуватися своїми ментальними можливостями.

— І кого ж саме врятували? — насторожено запитав я. — Невже всіх носіїв ДНК?

— Ні, Алексе, — похитала головою Єва. — Сховати таку кількість людей було неможливо. Тому в спеціальний стазис, у найзахищенішій зоні, було поміщено лише близько сотні ключових осіб. Це вчені, хранителі знань, вищі менталісти — «золотий фонд» Імперії.

— А імператор? — запитав Стас.

— У Імператора та його найближчого оточення була єдина думка: як врятувати максимальну кількість реальних громадян Імперії, — з повагою в голосі мовила Єва. — Про себе вони не думали і навіть не намагалися лягати в стазис. Як справжній капітан корабля, Імператор вирішив продовжити жити та керувати до останнього свого подиху. Але кількох дуже важливих осіб він таки змусив перейти в стазис, щоб потім вони допомогли новому Імператору відродити державу та уникнути помилок, які привели її до такого стану.

— Рішення було простим і водночас жорстоким, — продовжила Єва. — У Головному храмі, куди приходили молитися тільки справжні громадяни, вчені встановили спеціальний генератор. Він дистанційно блокував усі знання та пам'ять про те, хто вони були насправді. Ця пам'ять блокувалася не відразу, а поступово, протягом року. Це було зроблено для того, якщо раптом прилетять вороги, аби глянути на результат своїх дій, то при скануванні пам'яті вони не змогли б знайти справжніх громадян.

 Потім по всій території планети були збудовані невеличкі кам'яні каплички. При кожній із них був наглядач — біоробот, створений під виглядом мудрого старця. Була проведена масштабна робота з поширення інформації, що ці каплички допомагають новонародженим дітям поліпшити здоров'я, і що надалі ці діти можуть приходити сюди та просити захисту або допомоги.

— Насправді ж, — пояснила Єва, — ці каплички були автоматизованими системами, схожими за дією на медичні капсули. Вони дійсно допомагали всім дітям без винятку. А от коли там з'являлася дитина з геном, що ідентифікував її як громадянина Імперії, то додатково відбувалася прихована ін'єкція для встановлення нейромережі.

— Згодом усі звикли до тих капличок, — закінчила вона розповідь. — І навіть коли через багато років прилетіли інспектори ворога, щоб перевірити населення, вони були задоволені результатами: від колишньої величі Імперії не залишилося й сліду. Але найіронічніше те, як змінився соціальний устрій на планеті. Ті, хто були нічим — звичайні слуги та прості робітники, тощо — стали всім керувати. А справжні господарі планети, з заблокованою пам'яттю, опинилися у них на других ролях, навіть не підозрюючи про свою істинну природу.