Частина 1/ Розділ 2 - Нові знання древніх

Ми дійшли до ліфта, який рушив тільки йому відомою дорогою. Ось відчинилися двері, і ми вийшли. Я сподівався потрапити у свої апартаменти, але замість них побачив величезний зал, оздоблений невідомо чим — такої краси я ще не бачив. Раптом з'явилася прислуга а це були  слуги-роботи, які вишикувалися вздовж стіни та шанобливо привіталися до нас.

І що цікаво — Даніелія зовсім не здивувалася вона швидко раздала всім команди, потім повернувшись до мене запропонувала піти до басейну. Я стояв ошелешений своїми апартаментами  і починав розуміти що це реальні імператорські апартаменти, хоча ні — просто знав, що це імператорські апартаменти, і що ми не на космічній станціїі. Я  ще б довго стояв мовби соляний стовп якби Даніелія не вивела мене із ступору,  підійшовши до мене вже в теплому білому халаті  запитала: — Алексе, що сталося? Чому ти стоїш? Я чекаю на тебе.

І тут мене відпустило, теж пішов до ванної кімнати, а точніше так до ванної зали в якій серед різної рослинності  знаходився невеликий басейн заповнений теплою водою. Трохи поплававши  зняв залишки свого стресу пришов до спальні, Даніелія вже лежала в ліжку і, схоже, міцно спала.

Я стояв біля ліжка розгублений, не знаючи, що робити. Лягати поруч із такою неймовірною красунею було навіть трохи лячно. Але потім якось відпустило: «І чого це я раптом став боятися своєї Дани?» — подумав я.

Я ліг поруч, обійняв її та й сам провалився в сон. А вночі мені знову наснилася Єва: вона щось розповідала, роз'яснювала та давала нові інструкції.

Вранці я прокинувся від поцілунків. Даніелія легенько, ледь торкаючись своїми м'якими теплими губами, обціловувала моє обличчя, привітно дивлячись на мене.

— Дякую, мій милий Алексе, що дав мені виспатися. Я ціную це, — сказала вона та, міцно обнявши мене за шию, поцілувала.

Я відчув цей поцілунок. Це було щось зовсім інше, ні на що не схоже — поцілунки справжньої, живої людини. Так солодко і так по-справжньому мене ще ніхто в моєму житті не цілував. Я навіть розгубився і не відповів на нього.

Даніелія, побачивши моє розгублене обличчя, дзвінко розсміялася та потягнула мене за руку до нашої королівської, чи то пак імператорської, їдальні.

Стіл був розкішний, для нас двох це було занадто. Я ще не встиг звикнути  до розкошей  але раптом мені на допомогу прийшла Єва. «Так, колишній студенте, — промовила вона до мене, — бери себе в руки та вмикай мізки. Ти сам розумієш, що роботи в нас непочатий край» а ти тут сидиш та гіпнотизуєш свій сніданок. Дивлячись на  Даніелію я побачив як вона  вільно почувається серед цієї розкоші, як вона вільно почувається за таким столом раптом мені прийшло розуміння  що це все не так просто як здається, щось я не можу осягнути. І я чітко зрозумів, що переді мною не Дана тобто Даніелія. Це реальна Ліанна, яка просто себе не пам'ятає. 

— Але Єва раптом знову обізвалася: «Алексе, не терзай себе та свої мізки. Ти зараз мислиш як житель Землі, а не як Імператор відродженої Імперії. До речі, у новому статусі ти зможеш допомогти своїй планеті — принаймні тим, що пірати більше не викрадатимуть людей. А ще я відкрию тобі одну велику таємницю. Одна з десяти космічних станцій, які ти відвідував, знаходиться всередині супутника твоєї планети. Це — твій Місяць».

Я миттєво зібрав себе до купи. Я побачив світло в кінці тунелю. Несподівана радість пронизала мої думки, які раптом швидко вгамувалися, адже скільки ще роботи попереду чекає мене та всю мою команду. Але все одно я вже отримав потужний стимул.

Я більш прискіпливо придивився до Даніелії, побачив її гарненьке обличчя, веселі очі. Де й ділася та вчорашня «снігова королева»?

Вона глянула на мене у відповідь, зашарілася та й питає: — Ну, що ти так мене розглядаєш?

— Ти така гарненька... Мені здається, що я тебе чекав усе своє життя.

Вона посміхнулася, підійшла та й сіла на мої коліна, поклала свою голову на мої плечі, легенько поцілувавши мене в шию. Раптом я відчув, як її гарячі сльози потекли по моїй шкірі.

— Ну що ти, моя хороша, що сталося? — спитав я.

Вона відповіла, що в неї таке відчуття, ніби вона мене знайшла після довгої, нестерпної розлуки.

Я піднявся, тримаючи її на руках, та й поніс до спальні. Бережно поклав її на ліжко й почав пестити, торкаючись її шиї, обличчя. Легенько провів пальцями по губах, нахилився та й почав її цілувати. Даніелія лежала із заплющеними очима і майже не рухалася, але по ній було видно, з яким бажанням та задоволенням вона приймала мої пестощі. Та ось вона не витримала, швидко вибралася з-під мене, і тепер вона вже пестила мене...

Минуло, мабуть, годин шість, поки ми не вгамувалися та й не заснули в обіймах. Раптом крізь сон я відчув поцілунки, які відразу розігнали дрімоту.

— Гей, соньку, прокидайся! — весело прошепотіла Даніелія. — Вже настав вечір, і нас чекатимуть наші друзі. Вони цілий день нас шукали: поки не звернулися до Стенлі, який і допоміг з нами зв'язатися.

Я швидко скочив на ноги, вхопив Даніелію на руки та й побіг до басейну, і разом з нею шубовснув у воду. — Алексе, ти просто навіжений! — кричала вона, весело сміючись.

Згодом ми швиденько вдяглися в одяг зовсім іншого стилю та крою. Єва сказала, що такий одяг носила високопоставлена знать Імперії, і відтепер усі майбутні громадяни нової держави почнуть переходити на оригінальний одяг Древніх. Ну і, звичайно, залежно від положення в суспільстві одяг буде різним за стилем, але для всіх верств населення — однаково практичним, із різними захисними властивостями. Носіння такого оригінального одягу допоможе всім швидше асимілюватися в нове суспільство. Також ми будемо поступово переходити в спілкуванні на мову Древніх.

— Даніеліє, люба моя, я хочу тебе спитати: чому ти вчора була такою холодною та майже недоторканою до наших найкращих друзів?

— Це мене попросила Єва, щоб я продемонструвала, як це в недалекому майбутньому повинно буде  виглядати, — пояснила вона.