Пролог

Я стояла на людному цвинтарі, де всі грали роль опечалених і співчутливих. 

Я ж була чесна перед собою, стояла спокійно, не лила фальшивих сліз, не робила сумних очей. Я сприйняла це як даність. Віктора Вінницького більше немає. Голова Малини помер і спить вічним сном. А ось вовки вже зібрались для кривавої різні, щоб показати хто тут головний.

Закладаюсь, що за п'ять хвилин, чоловіки почнуть виводити всіх жінок і дітей через можливу небезпеку.

Так і сталось.

Назар, мій старший брат, поклав руку мені на плече, даючи знати що вже час. Якщо я з радістю почала йти в сторону виходу, то Кіра, старша сестра, вперто залишилась на місці.

Кіра виглядала ангелятком, яке спустилося з небес, та це був тільки відволікаючий маневр. Насправді це була тонна сталі, яка могла нарівні позмагатися з чоловіками.

Їх з Назаром гонка за владу почалась рівно в ту секунду, як батько зробив останній видих.

Мене ж ця війна не цікавила зовсім, але потрібно бути наївною ідіоткою, щоб не розуміти що мене не мине. Наслідки впадуть на голови всіх, хто хоча б якось причетний до Малини.

За моєю спиною клацнуло. Я знала цей звук як музикант собачий вальс. Пістолети заряджені.

-Ви не тільки совість загубили, але і честь! Сховайте зброю,- обернувшись, я побачила Кіру, вона стояла з гордо піднятою головою, ніби їй в лоба не дивився пістолет. 

Мене охопила паніка. Сестра в небезпеці.

-Мертві не будуть голосно сваритись за декілька вистрілів,- це був Олег, права рука тата.

Та він не бачив що люди сестри також витягнули зброю щоб захистити свого командира.

Я бачила що всі інші активно виводили свої сім'ї з цвинтару– це їх не стосувалось. Війна почалась між наближеними.

Від страху по шиї стікав холодний піт, я не була солдатом, як Назар чи Кіра, я була вченим котом, який вивчав все що тільки міг й в житті не торкався до зброї. Я її панічно боюсь. Хіба не смішно? Людина яка живе посеред вбивств і звірств боїться пістолета. Дихати ставало все важче.

-Олеже, я бачу твоя вірність закінчилась разом із життям батька?- Назара ніби теж не дивувало дуло зброї наставленої на нього.

-Вічна пам'ять королю! Вітаймо нового короля!- він єхидно дивився на мене, адже знав слабке місце. 

-Як мило! Шут гороховий вітає нового короля, навіть не знаючи хто це буде,- Кіра продовжувала словесну перепалку, не маючи змоги дістати свій пістолет.

- В мене пропозиція,- голос брата став аж надто солодким,- Кооперація, ти одружишся на дочці Вінницького, таким чином потрапиш в нашу сім'ю, а там ми владу якось поділимо.

Я з ще більшим страхом глянула на брата. Він тільки що продав свою кров за життя і владу.

Нареченою повинна стати я– от і наслідки, які б'ють мене під дих.

Він в житті не згодиться взяти за дружину Кіру, вона стане вдовою ще до весілля, а от я– легка здобич.

На цьому мої нерви не витримали, збої було занадто багато, повітря не хотіло потрапляти до легень. Голова закрутилася, і я втратила свідомість.

****

-Мар'яно, сестричко! Просинайся! Благаю!- мене хтось сильно тряс.

Голова гуділа, горло пересохло, нудота підходила, але я стрималася і взяла себе в руки. Потрібно було дуже багато зусиль щоб розплющити очі.

-М-м-м! От і все що змогло вирватися з моїх вуст.

-Сестро! Прокидайся! Від цього залежить твоє життя!

-Що таке?- Кірине лице було сповнене жаху.

Я бачила її такою ще в дитинстві. І це мене привело до тями.

Я лежала у своєму ліжку, у своїй кімнаті, одягнена в свою піжаму. Кіра цілісінька, значить все закінчилось непогано. Стрілянини не було.

-Я довго спала?- через цупкі штори які були зачинені, я не могла зорієнтуватися яка це частина дня.

-Зараз вечір. Тепер слухай мене. Назар домовився з Олегом, через три дні ти станеш його дружиною.

Серце заколотилося із шаленою швидкістю, а посеред горла утворився камінь, через який стало важко ковтати.

-Ні! Олег монстр! Він довів свої попередні дві дружини! Одна зійшла з розуму, а друга порізала вени!

Жах наповнював кожну мою клітинку. Я пам'ятала якою хорошою і доброю була Світлана коли тільки одружилася з Олегом, і пам'ятаю її в день коли вона потрапила в лікарню для душевнохворих. Олена ж була веселою хохотушкою, але не від сміху стекла кров'ю.

-Чш-ш!- вона міцно взяла мене за плечі,- Я знаю, сонце! Тому тебе і хочу врятувати. В день весілля я наведу такого шуму, що вони не будуть знати куди ховатись, це буде відволікаючий маневр. Тебе ж врятують мої давні боржники з італійської мафії. А тепер слухай мене ще уважніше,- вона й до цього говорила тихо, але зараз перейшла на шепіт,- тебе завезуть в Сицилію і ти вийдеш за Валеріо Росміні- молодшого боса і брата Капо Коза Ностри. Я знаю що рятуючи з одного весілля, я посилаю тебе на інше. Але їхній Капо поклявся на крові, що ти будеш в безпеці і до тебе будуть добре ставитися.