Розділ 22

Лейра

«Нарешті з’явився! Що сталося? З тобою все гаразд??» — засипаю Каріона питаннями, ледь він з’являється в моїй голові.

«Все нормально, ми їздили до Браккаса…»

«Остер вирішив тебе повернути?» — ойкаю в жаху.

«Я теж так думав! Але Остер позбавив Браккаса опіки над мною, батьківських прав над братами та відправив його в підземелля Таємної Канцелярії!»

«Ого! А що з вами тепер буде?»

«Остер оформив опікунство над нами… Ми щойно повернулися в його маєток… Я попросився обернутися, ніби втомився дорогою. Хоча їхати на м’яких сидіннях екіпажу зовсім не втомлює! Але я хотів поговорити з тобою… Я сумував…»

«Я теж!» — відповідаю йому, намагаючись контролювати свої думки, щоб Каріон не дізнався про Аріаса. Але забуваю, що від Каріона мені важко щось приховувати.

«Хто такий Аріас?» — відразу ж реагує він.

«Аріас? Та ніхто… Принц сусідньої держави, — зневажливо кажу про свого нареченого. — Прибуде до нас завтра з візитом».

«Навіщо?»

«Так заведено в правителів — час від часу відвідувати сусідні держави!» — намагаюся перевести все в жарт.

«Відвідувати з візитом державу, у якій є незаміжня принцеса у віці, що підходить для шлюбу?» — шипить Каріон, про все здогадавшись.

«Так заведено…» — відповідаю йому, не вдаючись у подробиці. Каріон і так про все вже здогадався…

Каріон

Не треба бути генієм, щоб зрозуміти, навіщо принц Аріас відвідає Південне королівство. Я не настільки наївний і розумію натяки — Лейра виходить заміж…

— Каріоне! Обертайся і ходімо їсти, — відвертає мене від роздумів Ольбія.

— Іду, — відповідаю, прийнявши людську форму.

— Ти з ким «розмовляв»? — раптом запитує мене дівчинка.

— А ти «чула»? — різко зупиняюся та сідаю перед малечею.

— «Чула». Вона твоя подружка?

Дивуюся. Ольбія ще не оберталася. Як вона могла мене «чути»? Наскільки я знаю, у неї навіть із батьками ще немає ментального зв’язку. Вигадує, напевно… В мене і з Симеоном, і зі Стайєром ще немає зв’язку. Та й з Остером теж.

Точно вигадує…

— Не звертай уваги… Це просто мої думки. Мрії! Ходімо, що в нас сьогодні на обід? — переводжу розмову на іншу тему. Знаю по братах, що вона скоро все забуде, якщо не наголошувати.

Заходжу на кухню. Молодші тихо сидять за столом, склавши руки на колінах, як вимагав Браккас, і чекають дозволу узятися до трапези.

— Каріоне! Нарешті! Вони без тебе не їдять, — зітхає Арта.

— Вибачте, я хотів трохи побути в драконячій іпостасі. Мене втомлює людська подоба. — вигадую на ходу, але Кріт і Кас мене бурхливо підтримують.

— Ось, ось! Я теж про це весь час говорю!

— І я!

— Потім поговоримо, — гальмує їх Остер, і діти миттєво замовкають. — А зараз їсти! Усім! — Остер своїм професійним поглядом Начальника Таємної Канцелярії дивиться на прийомних і молодші слухняно беруть ложки та починають їсти.

Недарма кажуть, що апетит приходить під час їжі. Ми з молодшими ніколи ще не їли нічого подібного. Та ще з такою кількістю м’яса в тарілці! У кожного…

Я так точно такого ніколи не куштував, та і братам рідко перепадало. Особливо після смерті матері.

Остер

Ледве ми повертаємося до маєтку, Каріон першим ділом просить дозволу обернутися. Напевно, скучив за своєю подружкою, усміхаюся про себе. Конспіратор! Думає, що може щось від мене приховати. Від начальника Таємної Канцелярії… Треба буде натякнути йому, щоб не займався дурницями…

Я не заперечую, і хлопець одразу ж тікає під «своє» дерево. Не знаю, чому він так до нього прив’язався. Тим більше, що нашийник і ланцюг усе ще лежать там. Треба розпорядитися викинути їх. Або залишити поки що у виховних цілях?

Спостерігаю за зеленим із вікна. Так і є. Він знову «на зв’язку». Бачу, як бігають очні яблука під третім повіком і виляє кінчик хвоста. Зелений зовсім не вміє приховувати свої емоції. Працювати з ним ще і працювати. До речі про хвіст… При згадці про нього в мене неприємно занило трохи нижче спини.

Відзначаю для себе: насамперед треба навчити Каріона користуватися шипами.

— Крите, Касе, — кличу синів. Відразу двох. По одному вони однаково нічого не роблять.

— Ми…

— Тут!

Гаденята, ще і приколюються!

— Вам завдання: навчіть Каріона керувати шипами.

— Легко! — погоджується Кріт.

— Зараз? — запитує Кас.

Здається, уперше в житті вони подумали не одне й те саме, дивуюся я. Діти теж з нерозумінням дивляться один на одного.

— Обід же…

— Час їсти…

Усе нормально, видихаємо з полегшенням втрьох.

— Після обіду займіться, — командую їм. — Ольбіє, сходи за Каріоном. Тільки заходь з боку морди та спочатку привітайся, метрів із п’яти та…

— Та знаю я! — перебиває мене дочка. Ох, не заздрю її майбутньому чоловікові!

Ольбія йде до Каріона. Бачу, як невдоволено сіпнувся кінчик хвоста дракона, коли дочка перервала його ментальний зв’язок із невідомою мені Лейрою. Та хто вона така?? Те, що вона — Істинна Пара мого сина, я впевнений практично на сто відсотків. І мені треба знайти її. Обов’язково! І, бажано, зробити це до того, як вони ініціалізують свою Істинність. Не факт, що їм можна буде дозволити бути разом.

І чому Каріон впевнений, що я захочу через нього дізнатися більше про цю саму Лейру? Хто вона така й чому може бути цікава мені?

Лейра… Лейра… Мені це ім’я ні про що не говорить.

Але я вже дав завдання одному зі своїх дізнавачів довідатися про всіх Лейр королівства.