Розділ 21

Остер

Місце, де виріс Каріон, виглядає приблизно так, як я собі уявляв.

Як тільки хлопець обертається, у мене встановлюється з ним зв’язок. Нарешті! Поки що я тільки ривками «чую» його. Але це вже хоч щось.

Я припускав, що наш приїзд сюди може спровокувати щось подібне. І це була одна з причин, через яку я взяв його із собою. Плюс діти. Навіть Каріон мені не довіряє, а як відреагують малюки на те, що чужий дядько захоче забрати їх з дому? З братом їм буде простіше. І тому я попросив хлопця прийняти звірячу форму. Як виглядає Каріон-людина, діти ще не знають.

— Ви хто? — неввічливо вітає мене неохайний огрядний чоловік, зустрівши біля воріт. Не впізнати Каріона він не міг, хоча дракон виглядає зараз набагато привабливіше, ніж пару тижнів тому.

— Я Остер із Роду Ментальних Драконів, — представляюся, щоб дотриматися формальностей. — А це…

-… марна зелена тварюка… — зневажливо каже Браккас. — Ще й відгодований як на забій… Як він тепер працюватиме?? Заходьте.

Чоловік відчиняє ворота, і я заходжу у двір. Каріон тупцює біля входу, чекаючи, мабуть, дозволу.

— Я так розумію, ви вирішили його повернути? І ви думаєте, що я буду й далі безплатно годувати вашого байстрюка? — тут же починає торгуватися ця жирна свиня. І грубо каже, звертаючись уже до Каріона: — Іди в клітку, швидко! Навіть власному батькові ти не потрібен! Марна тварюка! — командує він, і дракон, понуривши голову, йде до огорожі, розташованої в глибині двору.

Покриваючись лускою, з огидою і жахом дивлюся на клітку. Це навіть не вольєр. Дракон насилу там поміститься.

— Де твій нашийник?? — раптом запитує Браккас, і Каріон весь стискається, як в очікуванні удару.

Перш ніж я встигаю зреагувати, Браккас бере палицю з петлею і накидає на дракона.

— Сподіваюся, ти вже навчився обертатися? Я не збираюся годувати дракона.

Поки я намагаюся зрозуміти, що відбувається, Браккас майже затягує зеленого в клітку.

— Припини! — гаркаю на нього.

— Із чого раптом? Я офіційний опікун цього недоумка. І маю право…

Після того як Браккас називає мого сина недоумком, моє терпіння лопається. Тим більше я бачу, що підійшли мої люди, за якими я посилав до столиці, а з ними й мій друг Вістер — начальник Департаменту Захисту Дитинчат.

Побачивши зеленого дракона в тісному вольєрі з петлею на шиї, Вістер відразу береться до виконання своїх обов’язків, на ходу розуміючи, навіщо я його покликав. І швидко оформляє все як належить — позбавлення Браккаса опікунства над Каріоном, вилучення дітей і позбавлення батьківських прав.

Вартові забирають Браккаса, який верещить від страху, завантажують його в закритий екіпаж і відвозять.

Коли все закінчується, я стаю свідком картини, від якої в мене на очах з’являються сльози. Добре, що всі мої люди вже від’їхали й не бачать цього…

Двоє напівголодних обірванців сидять біля морди зеленого й щось йому розповідають, жваво жестикулюючи.

Прислухаюся.

— Їж, Каріон! Тобі це потрібніше! Ти ж он який великий! — каже один із хлопчаків, приблизно віку моєї молодшої — Ольбії, пропонуючи дракону два підгнилих яблука.

— Ми вчора вже їли. Нам не треба, — підтакує другий, або близнюк, або погодок першого, засовуючи Каріону в пащу якийсь сухарик і картопляні очистки…

Якби Браккаса вже не відвезли, я б зараз його розчленував і згодував свиням…

— Гей, хлопці, як вас звати? — підходжу до хлопчаків і сідаю поруч.

Діти сильніше притискаються до брата й намагаються сховатися під його крило.

Бачу, як затремтів хвіст зеленого… Некрилаті Боги! Він готується вистрілити шипи, захищаючи братів! Ось тільки мені, на відміну від хлопчаків, шипи не завдадуть шкоди. Ледве встигаю підхопити дітей і відбігти з ними вбік, повертаючись до хвоста Каріона спиною.

Кілька десятків шипів впиваються мені в спину. І нижче… Некрилаті Боги! Це боляче… Отрута мені не завдасть шкоди, а ось тверді як сталь голки, що впилися на кілька сантиметрів у мою дупу, завдають досить відчутного болю. Я частково обертаюся і випускаю з рук хлопчаків, які тут же повертаються під крило дракона й тепер уся ця трійця тремтить в унісон.

Мда. Роботи попереду ще багато…

Але поки що…

— Обернися! — гаркаю на Каріона. — І виправляй, що накоїв!

Наступні дві години Каріон витягує з мене свої шипи. А я намагаюся не особливо витіювато лаятися при дітях.

Каріон

Виконуючи наказ Остера, я обертаюся, і брати від подиву відкривають роти.

До того часу, коли я закінчив виймати свої шипи з тіла Остера, я дізнаюся не менше п’яти варіантів страти зрадників Імперії та з десяток всіляких тортур.

Як тільки виймаю останній шип із м’якого місця Начальника Таємної Канцелярії, Остер відразу ж приймає звірячу форму. Попередньо прошипівши мені:

— Ні звуку!

Ми з братами тихо сидимо осторонь, спостерігаючи за красенем — чорним драконом, який регенерує, прикривши очі третім повіком.

— А він дійсно твій батько? — запитує Симон пошепки.

— І ти будеш таким же красивим і блискучим? — тут же приєднується до нього Стайєр. Як і Крит із Касом, вони близнюки й у розмові постійно доповнюють один одного.

— Не кажіть дурниць! — «обламую» братів. — Мама була хвора, ось і вигадала… Остер — брат Імператора!

Брати зітхають.

— Шкода. 

— Було б круто!

Остер закінчує регенерацію. Мені здається, йому потрібно було в основному заспокоїти нерви та відновити своє его. Обертається та у звичній йому манері, віддає наказ:

— Поговори з дітьми, заспокой. Нехай зберуть свої речі. Ти хочеш щось забрати з дому?

— Я хотів би забрати мамин медальйон. Можна?

— Звісно. І простеж, щоб діти взяли, що їм потрібно. Одяг не треба. Купимо все нове.

Виконую його наказ, не уявляючи, що нас чекає далі. Остер не говорить, а питати я не ризикую.

Заходжу в будинок та йду в мамину кімнату. Скринька з її «коштовностями» — декількома дешевими дрібничками, які вона все життя зберігала, так і лежить під її ліжком.