Розділ 12

Каріон

Вранці в будинку та околицях з’явилося багато людей. Мене це лякає. З досвіду знаю, що обов’язково знайдеться хтось, хто захоче мене штовхнути, щоб я не лежав на дорозі, або наступити на хворий хвіст. Так завжди робили друзі вітчима.

Намагаюся переповзти за дерево, щоб менше мозолити очі, але тут же з’являється Арта.

— А ну лежати! Якщо розпірки вилетять, мені доведеться Остера прив’язувати, щоб узяти кров!

Прив’язувати Остера? Не уявляю, як це можна зробити, але в будь-якому випадку, він мені цього не пробачить. Лежу смирно, але хвіст про всяк випадок звично ховаю під черево.

Арта обробляє мені крило та йде в будинок. Судячи із запахів — зараз усі будуть снідати…

Мені б хоч води попити… М’яса я і так отримав учора більше, ніж, напевно, за все життя. Зітхаю, згадуючи… А було смачно! Але мене ніхто в цю родину не запрошував, а я знаю, що годувати дракона шалено дорого… Так що звично насолоджуюся запахами з кухні, ні на що не розраховуючи…

Можливо, якби я обернувся, мене б нагодували разом із прислугою, і я б потім відпрацював… А так… Браккас мав рацію — я марна тварюка.

Та я чесно багато разів намагався обернутися, але в мене нічого не виходить! Я, напевно, якийсь бракований і ні на що не годен…

— Ти чого зітхаєш? — раптом чую голос Кріта.Розплющую очі та дивуюся, побачивши обох братів із відрами, повними м’яса та води.

Тут же засовую морду у відро і випиваю одним махом усе з одного, а потім і з другого. Від м’яса відвертаюся, мовляв, не голодний. А воно ж так смачно пахне! Я такого ніколи й не їв…

— Знову викаблучуємося? — гаркає Остер мені у вушний отвір, так що я здригаюся всім тілом і дві розпірки випадають.

— Некрилаті Боги! Арта мене вб’є!

З виразу обличчя Остера розумію, що це не фігура мови, і він дійсно перелякався. І мене починає трусити. Так що всі спроби Остера поставити розпірки на місце закінчуються невдачею.

— Годі тремтіти! Тебе вона не чіпатиме, — «заспокоює» мене. Але щось легше від його слів не стає.

І в цей момент з’являється Арта…

— Я тут, тобто ми… — Остер намагається щось придумати на ходу, але відчувається, що в нього не дуже виходить брехати дружині. — Він радісно смикнувся до м’яса й розпірки випали.

На ходу придумує майже переконливе пояснення і штовхає мене в бік.

І я, на підтвердження його слів, тут же ствердно киваю мордою.

Ось тільки, дивлячись на Арту, яка примружилася, замислююся, а чи той бік я вибрав?

Жінка акуратно виправляє все та підсовує мені їжу під морду. Відмовлятися зараз від м’яса — значить підставити Остера…

Беру шматочок і жую. Це божественно! М’ясо домашньої свині просто тане в пащі! Я мружуся і за лічені хвилини з’їдаю вміст обох відер, хоча й намагаюся розтягнути задоволення.

Остер

А хлопець швидко зрозумів, що зі мною варто дружити. Кмітливий. Це мене і насторожує...

Не хотілося, щоб він виявився засланим — хлопчаки до нього вже прив’язалися.

Арта оглядає крило і, задоволена, що шви не розійшлися, повертається в будинок. А я наважуюся поговорити з ним.

— Чому ти не обертаєшся?

«Я не вмію».

— Ти жодного разу не приймав людську форму? — дивуюся я.

«Ні. Я бракований».

— Хто це сказав? Тебе лікарі оглядали?

«Ні. Це дорого. Я марний».

Ричу і відчуваю, як покриваюся лускою, на що Каріон намагається стати меншим, і я дивуюся, що в нього це дійсно виходить.

— Розберемося із цим пізніше, — намагаюся заспокоїтися і переводжу розмову на іншу тему. — Ти хочеш ще їсти?

«Води. Будь ласка!»

Ну так, як же я відразу не подумав! Він і так від спраги страждав, а потім ще кровотеча…

— Я розпоряджуся поставити поїлку, слуги будуть стежити, щоб у ній постійно була вода. Ще щось?

Бачу, що Каріон соромиться «сказати», але явно йому щось потрібно.

У цей момент із будинку з’являється двірник із великою лопатою.

— Пане, вас дружина кличе! — повідомляє він мені й підморгує дракону. — Зараз усі підуть, і ми розв'яжемо твою проблему.

Я ідіот! Йому ж треба справити нужду! А він соромиться. Або боїться покарання?

Гінця до столиці із завданням з’ясувати все про його сім’ю я вже відправив, і як тільки дізнаюся, хто цей Браккас, я йому все пригадаю! Як мінімум, йому доведеться відповісти перед Департаментом Захисту Дитинчат за неналежне утримання дракончика.

Заходжу в будинок. Поки діти займаються з вчителем, йдемо з Артою в мій кабінет.

— У тебе ще є сумніви, що Каріон твій син?

— Ні. І це створює величезні проблеми…

— Саттон…

— Так, якщо він дізнається, на мене чекають неприємності, сама розумієш.

— І що ти маєш намір із хлопцем робити?

— Поки що треба його відгодувати, підлікувати та з’ясувати, чому він не обертається. Тобі щось відомо про такі випадки?

— Він жодного разу не приймав людську форму?

— Ні. Але міркує розумно, тобто він не розумово відсталий.

— Іноді таке буває через стрес і недоїдання.

— Ну цього в нього було хоч відбавляй. Може само пройти?

— Цілком можливо, якщо усунути всі фактори, які до цього призвели.

— Тобто, відгодувати та створити умови, у яких він буде відчувати себе захищеним?

— Так. У крайньому разі, можна буде спробувати примусовий оборот, але сам знаєш, це неприємно, болісно й небезпечно.