Розділ 8

Остер

Мені вдалося зловити оленя та кабанчика. Кабанчика я з’їв на місці, а оленя потягнув додому. Задоволений собою, розслаблено махаю крилами, оглядаючи околиці, але на підльоті до будинку мій настрій різко псується.

Кидаю оленя та пікірую на зеленого, який щойно відштовхнув мордою Арту! Щастя, що я вчасно з’явився, і він не встиг її вкусити. Гаденя облізле! Але я особисто повисмикую з нього залишки луски. Решту своїх днів він проведе лисим у підземеллі Таємної Канцелярії!

Встигаю помітити, що він уже без нашийника. То це він так віддячив Арті за свободу? Невдячна тварюка! Хапаю його лапами, збираючись злетіти вище та жбурнути об землю. Переламає ноги, зате не втече.

«Відпусти його, Остере!» — чую голос Арти у своїй голові.

Відпустити? Та не проблема! Розтискаю лапи, і Каріон падає. Приземляюся поруч, обертаючись на ходу. Зелений начебто ще дихає. Не пощастило йому… Тепер буде повільно вмирати в підземеллі. За те, що він напав на дружину молодшого брата Імператора, його в будь-якому випадку чекає смерть.

— Остере!! Що ти наробив?

— Ти просила його відпустити…

— З якого часу ти став таким слухняним?

— Я завжди тебе слухаю, кохана! — сміюся у відповідь.

Арта рветься підійти ближче до Каріона, щоб його оглянути, але я не пускаю.

— Не підходь до нього! Ти ж бачиш — він небезпечний! І навіщо ти зняла з нього нашийник?

— Він не небезпечний! І зачепив мене випадково. Я просто хотіла оглянути його хвіст.

— Хвіст у нього весь у ранах. Там був бруд, але я його змив.

— Дивись. У нього тут були шипи. Але йому їх припікали, схоже.

— Не дивно, що він його так береже… Але це не виключає того, що він небезпечний! Відійди. Я перенесу його назад до дерева й одягну нашийник.

У цей момент Каріон приходить до тями. Я відсуваю Арту вбік, збираючись обернутися і, при необхідності, якщо дракон буде чинити опір, злегка його оглушити. Але зелений незграбно підіймається на лапи та, підтягуючи задню, сам йде до дерева і лягає поруч у позу підкорення — витягуючи шию і притискаючи її до землі. Одне крило він простягає, як належить, і навіть, трохи скиглячи, відстовбурчує друге, зламане...

— Ну, малюк, підбери хворе крило, не треба його витягувати, — просить Арта, але Каріон тільки дивиться на мене знизу вгору, чекаючи покарання.

— Ти випадково штовхнув Арту? — питаю його, і Каріон киває головою. Кінчик його хвоста злегка сіпається, ніби він намагається ним помахати, але його зіниці відразу розширюються від болю.

— Не рухайся! — командує йому дружина. — Я огляну. Можливо, буде боляче…

Тут же обертаюся і притискаю його хвіст лапою. Не сильно. Але особливо смикатися він тепер не зможе.

Каріон починає нервувати. Не маючи можливості через мою тушу подивитися, що Арта збирається робити з його хвостом, він весь напружується, але при цьому все ж не рухається. Арта оглядає рани, та чогось там торкається. Каріон починає скиглити та вчіплюється кігтями в землю.

— Все добре, малюк. Мені треба тільки перевірити, наскільки глибокі пошкодження. У тебе ж там ростуть шипи?

Дивлюся на хлопця. Згадка про шипи в нього викликає нервове тремтіння. Шипи ментальних драконів отруйні та смертельно небезпечні для оточення. Уявляю, скільки вони йому неприємностей у житті доставили! Управління ними — досить складна річ, і вимагає спеціальної підготовки. А Каріону їх просто регулярно припікали…

Арта закінчує огляд, і я відпускаю хвіст. Дракон відразу підбирає його під себе і прикриває лапою.

У цей момент з’являються діти.

— Мамо! А коли ми будемо їсти? — нагадує Ольбія про себе.

— А ми вже поїли! — хором заявляють Крит і Кас, обертаючись. Обидва вже встигли в драконячій іпостасі відгризти по одній нозі оленя.

— А я не буду їсти сире м’ясо! — обурюється дочка.

— Кріте, посмаж сестрі м’яса. А ти, Касе, зроби салат. І почисть попередньо все. А не так, як минулого разу!

— А в чому проблема? Моєму дракону сподобалося…

— Але Ольбія ще не дракон! Зроби сестрі нормальний обід.

— Мамо, тобі м’ясо смажити? — цікавиться Кріт.

— Смаж, ти ж знаєш, я не люблю сире. Остер, ти їв?

— Так, зловив кабанчика. Кріт, наріж два відра м’яса для Каріона.

— Цього облізлого звуть Каріон?

— Так, і не обзивай його!

— Але ж ти його так сам назвав! — обурюється Кріт.

— Я… я був на нього злий у той момент. Ідіть, готуйте їсти. Й Ольбію заберіть.

Діти йдуть, а Арта, яка встигла сходити в будинок за своєю лікарською сумкою, готується взятися до обробки ран Каріона.

— Витягни хвіст, — командує вона. — Остере, тобі доведеться його притримати.

Обертаюся і притискаю своєю тушею Каріона. Лапами притримую його хвіст, а свій завбачливо тримаю якомога далі від зубів зеленого.

Мені добре видно, що саме робить Арта. І я відчуваю біль Каріона, хоча ментального зв’язку в нас усе ще немає. Намагаюся допомогти йому перенести всі ці неприємні маніпуляції, відтягуючи все, що можна, на себе.

Арта швидко закінчує чистити рани й замазує хвіст зеленого товстим шаром густої мазі.

— Постарайся не ворушити хвостом зайвий раз. Як тільки почнеться регенерація, усе загоїться за пару годин. Але й зараз уже не повинно бути сильно боляче.

Каріон схвально мурчить і навіть висовує язик, щоб вдячно лизнути Арту, але, помітивши мій незадоволений погляд, одразу зупиняє свій порив. Розумний! Здогадався, що нікому не дозволяється лизати мою жінку!