Розділ 6

Остер

Заходжу в будинок, щоби приготувати собі їсти. Усе м’ясо я віддав зеленому гаденяті, тому готую собі людський сніданок. Хоча, судячи із часу — уже обід.

Спостерігаю з вікна за зеленим. Мені не подобається, що він час від часу прикриває очі третім повіком, і при цьому його очне яблуко активно рухається, видаючи, що він зараз перебуває в ментальному зв’язку з кимось. З ким? Зі своїм куратором?

Невже він все-таки засланий?

Я практично на сто відсотків впевнений, що він мій син. Приблизно прикидаю його вік… У той час я вів активне життя і спілкувався з багатьма дівчатами. Не факт, що я взагалі знаю ім’я його матері!

Але що поробиш. Що було, то було. Мало мені тоді брат прочуханок влаштовував…

Арта буде незадоволена, раптом розумію я. Дуже незадоволена… Може його кудись поки що сховати? Але куди й головне — як?

Єдиний варіант, який мені спадає на думку — відправити його в підземелля Таємної Канцелярії. Але щось мені його шкода…

А якщо… Точно! Може перевести цього зеленого в Занедбаний ліс? Там теж є залізні дерева, а те, що їх не можна гризти, Каріон уже зрозумів. Посидить там деякий час, відгодую його. А там, дивись, й Ітон повернеться. Може, мені вдасться приховати хлопця та свої пригоди від Арти!

Хороша ідея… Але запізніла… раптом розумію я.

Поки я розмірковував про подальшу долю підкидька, несподівано з’явилася Арта з дітьми.

— Остер! Якого Некрилатого Бога цей нещасний малюк прикутий до дерева?? — чую з вулиці обурений голос моєї дружини.

— Малюк? Та він зі мною зростом! — обурююсь я у відповідь, виходячи на поріг будинку.

Картина, яка відкрилася мені, спочатку викликала приступ сміху, але потім…

Кріт і Кас літають навколо Каріона, намагаючись вщипнути його за хвіст — улюблене їхнє заняття із самого дитинства. А зелений… Він просто відмахується від них здоровим крилом, підібгавши хвіст під черево.

З жахом спостерігаю цю картину й розумію. Якби він захотів, то давно вже перекусив би їх обох навпіл!

Цікаво, він не ризикує мене розлютити чи не хоче нашкодити драконенятам?

— Кріте, Касе! Дайте йому спокій! — командую дітям, і ті, як завжди, миттєво виконують мій наказ.

Хлопчаки підлітають до мене, обертаючись на ходу і плюхаючись у мої обійми.

— Тату! Це хто?

— Чому він такий облущений?

— Він хворий?

Наперебій запитують сини, як завжди доповнюючи один одного.

— Він… З ним погано поводилися і деякий час він житиме з нами…

Не хочу поки що розповідати всю правду про те, хто такий Каріон і звідки взявся. Підходжу до дракона й тихо, щоб ніхто не почув, кажу йому:

— Дотримуємося цієї версії. Зміст записки ніхто не повинен дізнатися. Зрозумів? —

Каріон у відповідь мружить очі та злегка киває, показуючи, що зрозумів.

Хоча, чого я переживаю? Як він розповість??

Каріон

Тільки я трохи заспокоївся, як з’явилися ці дрібні негідники! Я так розумію — це справжні діти Остера. А з ними жінка. Його дружина?

Двоє підлітків-драконенят одразу вирішили прикусити мій хвіст, і я вже звично ховаю його під черево. Але ці отруйно зелені літають навколо, намагаючись вщипнути мене своїми дрібними зубками. Луска в мене міцна, не прокусять… Але крила… Перетинки по дорозі пошарпалися, а регенерація чомусь ніяк не починається. М’ясо було, звісно, смачне, але мені треба, напевно, не менш ніж тиждень так харчуватися, щоби почати регенерувати…

Відмахуюся від дітей здоровим крилом, але розумію, що зараз моїм перетинкам добряче дістанеться. Але допомога з'являється несподівано.

— Крите, Касе! Дайте йому спокій! — гаркає Остер, і діти майже в повітрі обертаються і падають йому в руки.

Ого! Непослух, схоже, тут жорстоко карається. Ніколи не бачив, щоб діти, та ще і драконята, виконували накази з такою швидкістю. Здається, я серйозно встряв, і життя з Остером буде не легшим, а швидше за все набагато важчим, ніж із Браккасом.

Якщо, звісно, він залишить мене в себе…

«О! Так у тебе є брати?» — знову з’являється в моїй голові Лейра.

«Брати? А ти звідки про них знаєш? А-а, ти про тих, що мене трохи надгризли? Це діти Остера… А мої брати залишилися з Браккасом…»

«Ти хіба не відчуваєш кровний зв’язок із цими драконенятами? Та й з Остером…»

«Кровний зв’язок? А як він відчувається?»

«Ну, зв’язок із матір’ю в тебе був? Коли ви обоє були в драконячій іпостасі?»

«Мама не оберталася дуже давно… Браккас забороняв. З метою економії…»

«Добре… Тобто погано, звісно… А до Остера ти що відчуваєш?»

«До Остера?? Бачила б ти його! Відчуваю, що на мене чекають великі неприємності…»

«Це не те. Але, може, ти ще нічого не відчув, тому що він не обертався при тобі. А дрібні? Що ти до них відчуваєш?»

«Та нічого особливого, начебто…»

«Ну ти ж не намагався їх прикусити, коли вони тебе щипали?!

«Ні, звісно! Вони ж… — відповідаю Лейрі й розумію, що саме я відчуваю до тих нахабних дракончат, — Вони ж мої брати! Так ось як відчувається кровний зв’язок…