Розділ 5

Остер

— І що з тобою далі робити? — питаю в хлопця. Я не чекаю відповіді на своє питання, але поставити його мушу. Хоча б просто для порядку…

Прекрасно розумію — раз його доставили до мене в драконячій іпостасі, витративши на це купу сил і часу, значить у Каріона якісь проблеми з оборотом. Але про всяк випадок питаю:

— Ти можеш обернутися?

У відповідь зелений тільки ображено відвертається. Гаразд, із цим розберемося потім. Зараз йому треба ще води дати. Багато води…

Ще раз п’ять або шість ходжу за водою. А потім ще два рази за м’ясом. Схоже, цей ненажера зупинятися не збирається. Впізнаю себе в його віці!

Але обжиратися з голодухи теж не корисно.

— Досить жерти! — врешті-решт, заявляю я, втомившись бігати з відрами. Де ж уся прислуга? Ось так одночасно зникли всі. Змовилися? З чого раптом…

І не настільки я шкідливий останнім часом був… Ну може трохи більше, ніж зазвичай. Особливо коли Ітон із родиною так несподівано полетіли. Але мені дійсно було нудно!

І якщо вибирати, хто повинен ходити з поганим настроєм — я чи прислуга, то вибір очевидний. Принаймні, для мене.

Але з цими зрадниками я потім займуся. Зараз в мене інша проблема. Яка нажерлася та лежить — гази пускає… 

Що ж з хлопцем далі робити? У будь-якому випадку, перспективи в нього на найближче майбутнє далеко не райдужні. Як мінімум, йому, як кандидату в мої родичі, доведеться пройти повну перевірку.

Зараз я напоїв і нагодував цього доходягу, тож принаймні на перший час йому вистачить. Здохнути він вже не повинен.

Відв’язувати його поки не збираюся. Чомусь я впевнений — варто зняти з нього нашийник і він відразу спробує накивати п'ятами.

Звісно, далеко він не втече — злетіти зі зв’язаними крилами в нього не вийде. Але й ганятися за ним по полях і лісах я не хочу. Так що посидить поки трохи на прив’язі, а це означає, що крила йому можна розв’язати.

Йду в сарай і виходжу звідти з драбиною. Підходжу до дракона й попереджаю його:

— Якщо ти поворухнешся і я впаду — тобі не поздоровиться. Так що лежи смирно. Не збираюся робити тобі боляче — всього лише розв’яжу крила. Ти ж не збираєшся злітати разом із деревом? — майже весело запитую хлопця, намагаючись розрядити ситуацію.

Каріон заперечно хитає головою.

— Ось і чудово. Лежи спокійно.

Залажу по драбині й розрізаю мотузки, що стягують крила. Даремно я хвилювався. Він не зможе полетіти. Мало того, що перетинки були пошкоджені, коли його доставили до мене, але, судячи з усього, вони раніше неодноразово страждали й жодного разу не заросли правильно.

Та і взагалі… Літати він явно не може. І, судячи з усього, — давно. М’язи слабо розвинені. Можливо, ще є проблеми. А ось ноги в нього добре накачані. Дивно. Дракони зазвичай мало ходять…

Коли з’явиться Арта, на неї чекає багато роботи, а на Каріона — багато годин неприємних відчуттів. Перетинки доведеться розрізати, вставляти між кістками розпірки й чекати, поки знову наросте шкіра між ними й поступово відновляться пошкоджені тканини крила.

Я не лікар, але навіть я бачу, що роботи буде багато.

Некрилаті Боги! Де б не жив цей хлопець раніше, йому не позаздриш.

Розрізаю мотузки одну за одною, але перед тим, як розрізати останню, завбачливо попереджаю Каріона:

— Перш ніж розправляти крила, почекай, поки я відійду вбік.

Перерізаю останню мотузку, спускаюся на землю, забираю драбину і відходжу.

— Тепер давай.

Але Каріон не поспішає розправляти крила. Може я щось пропустив? Придивляюся уважно.

Мотузок не бачу, але основна кістка лівого крила мені не дуже подобається.

Судячи з усього, тут в нього неправильно зрощений перелом.

Некрилаті Боги! Коли я знайду того, хто так знущався з хлопця, мало йому не здасться. І гарантую, що закінчить він свої дні як навчальний посібник на курсах дізнавачів Таємної Канцелярії.

— Ти можеш випрямити ліве крило? — питаю в хлопця.

Той тільки злегка відсуває його, тихо скиглячи.

— Ясно, склади назад. А праве?

Каріон акуратно розправляє інше крило. Відчувається, що він давно цього не робив і не був упевнений, що в нього вийде. Оглядаю. З другим крилом усе більш-менш нормально.

Ну хоч так. Судячи з того, що я бачу, з лапами в нього теж усе нормально, хоча його й тягли по землі. Схоже, він звик багато бігати.

Ось тільки мене сильно бентежить його хвіст. Коли ж повернеться Ітон або хоча б Арта? Я не лікар і мені звичніше ламати й різати, ніж з’єднувати й лікувати.

Але в одному я точно впевнений — перш ніж почати щось виправляти, зеленого треба відгодувати, зітхаю я.

Каріон

Не вірю своїм очам: Остер вирішив звільнити мені крила!

З якою насолодою я б зараз розправив їх, але не ризикую навіть поворухнутися.

Мало того, що мої перетинки неодноразово були порвані та стягнулися, пару років тому Браккас влаштував мені чергову прочуханку та зламав крило. Лікаря до мене не покликали, тож воно зрослося неправильно.

Відтоді я не літаю, і саме через це мене тягли сюди волоком, а не тому, що я міг би втекти.

За командою Остера, скиглячи, трохи розгинаю хворе крило, а потім повністю випрямляю друге.

Побачивши стан моїх крил, чоловік не приховує незадоволення. Браккас теж завжди обурювався, що з мене мало користі. Через покалічене крило я не можу злітати й переносити вантажі в лапах, тому мене завжди просто запрягали у візок, змушуючи возити зерно на млин. Добре хоч на мені не орали. Вітчим казав, що я занадто великий і важкий, і більше витоптую, ніж працюю. 

А ще багато їм.

Ой!

Я щойно з’їв п’ять відер добірного м’яса! Навіть не уявляю, скільки мені тепер доведеться відпрацьовувати… Ідіот! Розгулявся… Тепер точно на мене чекають каменоломні. Там такі, як я, завжди потрібні.

«Чому ти вирішив, що доведеться відпрацьовувати за м’ясо?» — тут же з’являється в моїй голові Лейра.