Розділ 4

Остер

Некрилаті Боги! Вмієте ви здивувати… Це худе, облізле, пошарпане, недогодоване непорозуміння ще й характер свій показує?

Морду він від м’яса відвертає!

Всипати б йому як слід. Хоча… Зеленому й так уже сьогодні дісталося, а судячи з його стану — не тільки сьогодні. І що з ним робити далі? Те, що його доведеться перевірити за всіма пунктами — це само собою, але поки що його треба нагодувати, поки не здох тут. Арта мені «спасибі» не скаже, якщо доведеться дохлу тушу прибирати. Нехай і таку кістляву.

Ось воно мені треба з ним возитися? Можна, звісно, передати його в канцелярію. Нехай там із ним розбираються. Хлопці притиснуть його як годиться та він «заспіває» як весняний птах!

Але… якщо він і справді мій син?

Пропустити його через підвал Таємної Канцелярії? Це буде занадто жорстоко. Не факт, що він після такого повністю оговтається коли-небудь…

Треба б для початку хоч визначитися, чи ми родичі…

Налаштовуюся і намагаюся зрозуміти, чи є між нами кровний зв’язок.

І, на превеликий жаль, щось відчуваю…

Чому на жаль? Бо, те, що Каріон мій син, ще не виключає того, що він може бути засланим агентом…

Знову зітхаю. З цим усім розбиратимуся потім. Зараз треба напоїти та нагодувати зеленого. Ось тільки мені зовсім не хочеться тягати відра самому. І відв’язувати його я не ризикну. Що робити?

Схоже, варіантів немає. Йду в будинок, беру два відра й наповнюю їх водою. Виношу на вулицю…

— Ее! Ти що робиш?? А ну припини! Гаденя лисе!! — гаркаю на Каріона, який старанно намагається перегризти дерево. З ланцюгом, швидше за все, він цей номер уже раніше намагався проробити. Я відразу помітив по його стану, що Каріон не вперше сидить на прив’язі.

Ставлю перед драконом відра з водою, але Каріон відвертається, як і від м’яса. Хоча бачу, що йому дуже хочеться пити. Помічаю на дереві кров і розумію, що сталося.

— Відкрий пащу! — командую йому, але зелений навіть і не намагається виконати мій наказ. Приблизно так само Кріт і Кас реагують на Ітона. Тобто — ніяк, повністю ігноруючи.

Але зі мною цей номер не пройде.

Не виконувати наказ начальника Таємної Канцелярії ніхто не посміє! Принаймні, серед живих таких немає.

— Відкрий! Пащу!! — гаркаю йому прямо у вушний отвір, скориставшись тим, що Каріон заплющив очі та демонстративно відвернувся.

Я навіть не намагаюся посилити вплив ментально, але Каріон не ризикує не послухатися. Зелений дракон миттєво відкриває пащу, злякано поглядаючи по боках.

«Тобі нікуди втекти, малюк!» — подумки кажу йому й можу присягнутися, що він мене почув. Хоча ніяк цього не продемонстрував. Це погано. Дуже погано…

Але зараз це не важливо. Оглядаю відкриту пащу дракона, засунувши голову, мало не в горло.

Якщо він зараз стисне щелепи, то просто перекусить мене навпіл. Приходить мені в голову запізніла думка.

Але я вже знайшов тріску, що застрягла в його яснах. Тепер залишилося тільки її дістати…

Хапаюся за неї двома руками, і, упершись ногою в щелепу, висмикую осколок кори. Дурний хлопчисько явно ніколи не стикався з деревами, що ростуть перед моїм будинком. Рубати їх, а тим більше гризти — величезна дурість…

Судячи з розміру шматка, який я висмикнув зі щелепи зеленого гаденяти, очікую пристойної кровотечі. Але я не врахував ступінь виснаженості організму цього доходяги. Кровотеча швидко зупиняється. Але це не результат драконівської регенерації, скоріше — сильного зневоднення.

Після процедури Каріон прикриває очі та втомлено опускає морду на землю, явно збираючись заснути. Мені це подобається ще менше.

— Гей, не спати! — командую я. — Ось, випий воду та з’їж м’ясо.

Дракон слухняно випиває обидва відра води, але від м’яса знову відвертається, вдаючи, що не голодний. Але тягуча слина, що витікає з пащі при нахилі голови, видає його.

— Їж! — знову гаркаю я.

Коли Арта повернеться, вона буде дуже незадоволена. Дружина забороняє мені в подібному тоні спілкуватися вдома. Але що я можу зробити, якщо цей зелений не розуміє по-іншому?! А мені треба його нагодувати.

Каріон вдає, що виконує виключно мій наказ і ніби неохоче починає трапезу. Але ледь у його шлунок, у якому, судячи з усього, є тільки три відра води, потрапляє шматок м’яса, гучне бурчання видає його з потрохами, і решту м’яса молодий дракон ковтає вже не викаблучуючись і злегка попискуючи від захвату. Якщо це гра добре підготовленого агента, то знімаю капелюха перед його вчителем.

Каріон

— Їж! — гаркає Остер. І відразу в моїй голові знову з’являється Вона:

«Не будь дурним, Каріоне. Тобі дійсно треба поїсти…»

З обома — і з Остером, і з Лейрою, я не маю сили сперечатися.

Зітхаю. Цікаво, якщо це мій внутрішній голос, то чому жіночий? Бо всі чоловічі статеві ознаки в мене присутні. Принаймні в драконячій іпостасі…

Беру один шматочок м’яса й нерішуче його ковтаю. Очманіти! Це нереально смачно!! Пригадую, що коли я був ще зовсім маленьким, мама чимось подібним мене годувала. Але чим більше я ставав, тим менш якісною була моя їжа. Хоча мама й намагалася мене підгодовувати. Вона практично не оберталася сама — дракону потрібно багато їжі, а вітчим дорікав їй за кожен з’їдений мною шматок.

Якби мама оберталася і змогла регенерувати, вона б не захворіла й не померла…

Виходить, це я винен у її смерті. Браккас має рацію… Від мене всім тільки одні неприємності. Ось і Остер так само думає…

«Я не згодна!»

Ну спасибі тобі за підтримку! Мій внутрішній, але чомусь жіночий голос…