Розділ 1

Остер

Прокидаюся в огидному настрої. І, як зазвичай, ніщо не може завадити мені зіпсувати його іншим.

І справа не в моїй посаді, і не в походженні, я, хоч і начальник Таємної Канцелярії Імперії, молодший брат Імператора, і це, звісно, накладає свій відбиток. Але я — Остер із Роду Ментальних Драконів — і без титулів особистість шкідлива. Й Арта, моя дружина, єдина, хто може мене втихомирити.

Але сьогодні вона з дітьми — старшими Крітом і Касом, і молодшою — Ольбією, вирушила досліджувати околиці маєтку. Хлопчаки не рідні їй. Кас і Кріт — мої сини від Верони, яка тепер — дружина Ітона. Але це окрема історія. (Прим. автора: «Дикий та наставник»). Хлопчики вилупилися з яйця і тільки недавно почали перетворюватися на людей. Дочка ж народилася в людській іпостасі й тепер тероризує братів, намагаючись прищепити їм правила хорошого тону. Марно, звісно. Поки мене поруч немає, вони удають, що нічого не розуміють. Але варто мені з’явитися — стають зразком слухняності.

— Коханий, ми з дітьми відправимося до озера, — повідомляє Арта вранці. — І ночувати сьогодні не повернемося. Залишимося на пару днів у човниковому будиночку.

— Це ти через Ітона? Так? — зітхаю я з образою.

— Ні, звісно! Подумаєш, мій друг всю ніч танцював у спальні! На що тут ображатися? Так?

— Ну не починай… Я ж попросив вибачення!

— Коли?? Щось не пригадую!

— Ти не чула, вони вже полетіли…

Ну так, Ітон образився і полетів із Вероною та їхньою дитиною додому, у Дикі Землі. Не надовго. Сподіваюся.

І мені тепер шалено нудно. І навіщо я взагалі погодився на цю відпустку? Немає кому тепер нерви попсувати.

На роботі мозок постійно зайнятий — доводиться вести кілька справ одночасно. Втомлює — так. Та іноді навіть дуже. Але сидіти без діла вдома — втомлює ще більше. Адже Ітон не просто так на батьківщину різко зібрався… Не витримав, дике гаденя.

Як він висловився: «Не виніс одноосібної уваги начальника Таємної Канцелярії до своєї особи».

Знову важко зітхаю.

А я ж навіть не впливав на нього ментально! Майже…

Ну, змусив танцювати всю ніч перед дружиною. Замість того… чим вони там збиралися займатися. У них уже є дочка, нехай Верона трохи відпочине перед наступним.

Но не можу не визнати — Ітон був чудовий! Його па були настільки віртуозними, що я навіть не розумію, як він їх проробляв. Хоча… Здається, другу годину він уже був у частковому обороті. Але через дві години танців перед дружиною він уже благав мене зглянутися. Я досі посміхаюся, згадуючи.

А вранці цей гад втік і позбавив мене розваги… Змахнув крилами й поминай як звали…

Нудно. Хоч би хтось на голову впав. Заблукав, наприклад.

Як на зло, і вся прислуга кудись зникла. Хто захворів, хто у відпустку пішов. У решти — раптово й одночасно — захворіли бабусі. Підозріло якось.

Треба буде всіх просканувати, коли повернуться. Ця думка трохи покращує мій настрій, і я випиваю традиційну ранкову чашку підбадьорливого напою, потираючи руки в передчутті майбутніх розборок із персоналом.

Виходжу на поріг будинку та… Боги, судячи з усього — Некрилаті, почули мою молитву!

Що це? Точніше — хто?

Звичний пейзаж перед воротами — невеликий гайок із величезних вікових дерев, посаджених ще пра-пра-пра-, кимось із моїх предків, дещо видозмінився. Та тепер набагато більше, можна навіть сказати — ідеально відповідає моєму огидному настрою.

До одного з дерев, найбільшого, міцним ланцюгом за кований нашийник, прикутий молодий дракон. Зелений, ще не зрілий. Морда міцно зав’язана мотузкою. І дуже пошарпані крила пов’язані між собою. Виглядає він так, ніби його кілька годин волочили по землі.

Трохи осторонь, поза досяжністю лап, крил і хвоста, лежить конверт, притиснутий каменем.

— Ранок перестає бути млявим, — посміхаюся я і піднімаю лист.

Текст хоч і короткий, але приголомшує не менше, ніж свого часу подробиці битви короля Дарегано зі зрадником Сельменом, описані в трьох томах давньої історії Імперії:

«Це твій син — Каріон».