Розділ 52

Світло-сірий пісок, схожий на пісок пустки, рипів під ногами, вкриваючи навколишню землю. Відбиваючи розсіяне світло, кристали поблискували і, приваблюючи око випадкового подорожнього, могли простягатися до самого обрію.

Втім, ніякого обрію тут не було. Невеликий круглий майданчик близько двадцяти кроків у діаметрі, щось підозріло нагадував Дану.

І не просто нагадував - це була справжнісінька Арена. Коли Дан, слідом за принцом Альядолідським, зробив крок у портал, замаскований під звичайнісіньку скелю, його ненадовго огорнуло сірим туманом, настільки щільним, що, здавалося, комір куртки із щільного сукна повинен був миттєво просякнутися вологою. Дан навіть інстинктивно перехопив зброю правицею, змахнувши лівою перед обличчям у спробі розігнати мряку.

Однак вона розсіялася сама, начебто злякавшись його загрозливого жесту, і він побачив перед собою принца Альядолідського. Той спантеличено опустив меча, роззираючись навколо.

Арена була освітлена досить яскравим, хоч і розсіяним світлом, яке падало згори. Сірий туман по краях ще розходився, повільно відкриваючи погляду те, що ховалося за ним. І побачене Дану зовсім не сподобалося.

Навколо Арени був прозорий бар’єр, з-за якого, притиснувшись носами і висолопивши язики, на Дана дивилися десятки створінь, один в один подібних до того, через яке вони тут опинилися. Дану нічого іншого не залишалося, як прямувати за юнаком, щоб вберегти принца від власної дурості та імпульсивності, хоча на біса це Дану здалося, він і сам не знав.

- Розійдіться! - пролунав згори густий баритон.

Ніби звичайний голос, от тільки занадто голосний для людини.

Було в ньому щось таке, від чого тіло Дана вкрилося гусячою шкірою попри те, що було зовсім не холодно. Скоріше навпаки, на Арені було тепло, настільки тепло, що Дан був би не проти скинути верхній одяг.

Принц крутив головою, намагаючись роздивитись власника голосу. І врешті-решт це йому вдалося.

Туман розсіявся остаточно, і виявилося, що Арена оточена свого роду амфітеатром. Внизу, за прозорим бар’єром скупчилися тварюки, жадібно втупившись у людей. Вище із темряви проступав розкішний трон, на якому й сидів той, хто керував ситуацією.

Якась невидима сила підштовхувала Дана, змушуючи його відступати до краю майданчика. При наближенні людини тварюки за прозорим бар'єром пожвавилися.

Дан раптом усвідомив, що над майданчиком не панує тиша, як здалося спочатку. Лунав шурхіт і звуки переступання ніг, начебто амфітеатр навколо Арени і справді був заповнений глядачами. Тільки все це було якесь неживе. Дан і сам не міг би пояснити, чому у нього склалося таке враження. І от тепер до цього потойбічного шурхоту додалося повискування і завивання тварюк, які не могли дотягнутися до здобичі - двох озброєних людей, які стояли один навпроти одного. Тільки невідомо, чи захистить ця зброя у місці, де, судячи з усього, діють сили зовсім іншого масштабу.

Варто було Дану наблизитися до прозорого бар'єру, як підштовхуюча його невидима сила зникла.

Зброя Вартового - кірт - вже була в бойовому положенні. Не виключено, що вона стане у нагоді навіть за таких дивних умов. А от звичайний меч в руках принца чомусь виглядав безпорадним.

Однак Ардан Альядолідський раптом змінився. У Дана було трохи часу, щоб вивчити цього юнака, і він був упевнений, що бачить його наскрізь. Простодушний хлопець із відкритим обличчям і легким нашарування придворної манірності, який всіма силами намагається уникнути світського життя і зосередитись на навчанні та здобутті вправності.

Біля вогнища в печері, у задушевній обстановці принц дещо розповідав про свого наставника, і очі юнака світилися щирим захопленням.

А зараз Дан побачив у них дещо інше. Обличчя принца невловимим чином змінилося. Нібито навпроти Дана стояла та ж сама людина, із тими ж самими рисами обличчя, поставою, у тому ж самому одязі, захищеному кольчугою. В'юнке волосся до плечей розкидалося, поки юнак біг до скелі, і тепер він струшував головою, щоб прибрати неслухняні пасма. Але його обличчя стало холодним, риси трохи загострилися, блакитні очі дивилися зверхньо і водночас спідлоба.

Можливо, такий погляд більше пасував би розбійнику з великої дороги. Якби Дан просто зараз не був свідком цього перетворення, він міг би не повірити, що це одна й та сама людина.

Губи принца розтягнулися у напівусмішці людини, яка багато чого бачила у цьому світі і дійшла висновку, що нічиє життя не має остаточної цінності, крім її власного.

За мить Дан спіймав себе на тому, що на його обличчі теж з'явився оскал, а всередині піднімається хвиля люті. Він знищить цього виродка! Не залишить йому жодного шансу!

Принц із своїм смішним мечем навіть не підозрює, на що здатна зброя Дана. Лезо Штучки пройде крізь загартовану сталь, як крізь масло. А потім просто розріже юнака навпіл, заливши кров'ю світлий пісок Арени.

Дан схаменувся. Ще ніколи він не відчував подібного.

Навіть у гарячці бою йому вдавалося більш-менше зберігати тверезість, чому він, власне, і був зобов'язаний своєю позицією ватажка чималих сил у замку Мальрок.

Яким би огидним і жорстоким не був ворог, Дан ніколи не відчував ненависті. Силою волі йому вдалося приборкати хвилю люті, завдяки чому напружені м'язи, що перетворювали його власне обличчя на моторошну маску, трохи розслабилися. І тут він побачив Норіссу.

На мить Дан втратив відчуття реальності. Здавалося, він знову у своєму рідному світі. Причому, не де-небудь, а в кінотеатрі.

Він майже забув, що таке кінотеатр, але картина, що відкрилася йому, жваво про це нагадала.

Вгорі, приблизно там, де в кінотеатрі мав бути великий екран, Дан побачив Норіссу на троні.

На перший погляд, дівчина трималася невимушено. Легкий рум'янець на її щоках контрастував із сукнею ніжно-блакитного кольору з помірним вирізом, що прикривала плечі. Нижче ліктя рукави закінчувалися пишними воланами з білого шифону.