Розділ 51

Проблем із зором у Дана ніколи не було. Ось і зараз він ясно бачив попереду чергову ділянку пустки, вкриту сумішшю майже білого піску і світло-сірого грунту навпіл із крихтами пісковику. Між каменями і кам'яними розвалами залишалися досить великі ділянки рівного грунту, якими можна було проїхати верхи. Однак Дан наказав невеликому загону зупинитися. Тут закінчувалася смуга кущів, вздовж якої вони рухалися із самого ранку.

Сонце піднялося вже досить високо. Ще трохи, і, проминувши зеніт, воно почне свою роботу із перетворення пустки на картину, ніби намальовану пензлем геніального митця. І чим більше сонце буде хилитися до заходу, тим більше підсилюватиметься цей ефект. Від каменів простягнуться темні тіні, контрастуючи із грунтом, на який падають сонячні промені. Через це скелі немовби витягнуться вгору, і найбільш високі з них почнуть нагадувати химерних вартових пустки, змальованих витонченими мазками великого митця.

Картини, які розгорталися в уяві Дана, дійсно зачаровували. Однак він зупинив своїх супутників не для того, щоб помилуватися пейзажем, реальним чи уявним. Дана зупинив запах сірки.

У міфах його рідного світу цей запах міцно асоціювався з нечистою силою. Проте, вся нечисть, з якою він досі зустрічався, мала не містичне, а технологічне походження. Генетично змінені створіння, скеровувані у своїх діях симбіонтами, які Дан для короткості називав чіпами, були продуктом високотехнологічної цивілізації, а зовсім не магії. Тож, запах сірки скоріше за все пояснювався тим, що десь у глибині, під землею знаходилися гарячі джерела, насичені сірководнем, який випаровувався і виходив на поверхню через систему печер.

Що викликало сумніви, так це відсутність запаху тухлих яєць, притаманного сірководневим джерелам. Натомість, відчувався справжнісінький запах сірки, важкий, з кислуватим відтінком. Його потенційним джерелом Дан визначив масивну скелю попереду, оскільки північно-східний вітер долітав прямісінько від неї, а інших кам'яних розвалів, у яких могли б ховатися виходи з підземних печер, попереду не було .

Можливо, Дан і далі розмірковував би на тему гарячих джерел, якби до його поля зору не вдерлося щось зовсім неоковирне.

З того боку, де за словами принца Альядолідського повинен був знаходитися маєток віконта Гейброна, довгими стрибками наближалося створіння, яке за своїм виглядом цілком могло б відібрати пальму першості у славнозвісної собаки Баскервілей. та ще й залишити вигадане сером Артуром Конан Дойлем чудовисько далеко позаду.

В умовах пустки пекельний гончак почувався повністю вільно, не очікуючи жодної небезпеки. Він робив великий стрибок, приземляючись на передні лапи і підтягуючи до них задні. На мить завмирав, після чого робив наступний стрибок.

Моторошне створіння, вочевидь, насолоджувалося процесом, і у Дана виникла повна ілюзія того, що невідомий майстер живопису вирішив додати цього персонажа на свою картину, щоб трохи оживити пейзаж.

За своїм забарвленням створіння чудово вписувалося у нього, ніби й справді було його невід'ємною частиною.

Коли пекельний гончак наблизився ближче, Дан побачив, що він тримає щось в зубах. Вартовий готовий був заприсягнутися, що цю річ він вже бачив, і навіть тримав у руках. Пекельний гончак ніс Імператорський кірт у згортку.

Дан обережним жестом вказав Туку на ношу моторошного створіння, однак майстер сокири тільки похитав головою. Тварюка надто далеко, і Тук був упевнений, що вона промчить повз їхній невеликий загін і зникне серед каменів перш, ніж вони встигнуть дістатися до неї хоча б на відстань кидка сокири.

Однак Тук помилявся. Пекельний гончак наблизився до великої скелі, від якої тягнуло сіркою, і на очах здивованих людей увійшов у цю скелю.

По мірі того, як це відбувалося, контури його голови і передніх лап ставали напівпрозорими, і до тієї миті, коли те ж саме відбулося із задніми лапами, передня частина тіла повністю злилася із кольором скелі.

Ще мить, і пекельний гончак зник разом із своєю ношею, а скелі залишилися стояти, як ні в чому не бувало.

Першим зірвався з місця Дан. Від нього не відставала Лотті, на всяк випадок витягши свою чарівну паличку і міцно затиснувши її в руці.

Принц Альядолідський мчав за ними, а ось Тук не поспішав. У загоні повинна бути хоча б одна холоднокровна людина, яка забезпечить прикриття, бурмотів собі під ніс майстер сокири.

Втім, він все ж таки залишив смугу кущів, кинувшись до найближчого каменя, достатньо великого, щоб прикрити його з боку скелі, у якій зникла тварюка, і водночас дозволити огляд по інших напрямках.

Підбігши до великої скелі, Вартовий зупинився. Запах сірки став таким важким, що в нього мало не запаморочилося в голові.

Лотті затиснула ніс вільною рукою і зупинилася подалі, щоб мати простір для маневру на випадок зіткнення з великою тварюкою. Інтуїція нашіптувала, що зовсім не обов'язково чарівна паличка подіє проти цієї тварюки, та герцогиня щосили намагалася не помічати цей тихий голос.

Принц Альядолідський встиг витягти меча і, перш ніж Дан зміг передбачити наступний крок юного лицаря з вимкненим інстинктом самозбереження, принц підбіг впритул до скелі і зробив крок усередину. І як його тільки не зупинив жахливий сморід! Дан скрушно похитав головою.

Із принцом відбулося приблизно те ж саме, що з чотирилапою тварюкою. Обриси тіла стали прозорими, і за мить він зник у товщі скелі.

Схоже, там знаходиться портал, тільки куди він веде, якщо цим порталом ходять подібні тварюки?

Запах сірки частково давав відповідь на це питання, та, ймовірно, у цьому світі, на відміну від світу Дана, подібних забобонів не було. Інакше як міг дорослий юнак поводитися так безрозсудно.

Побачивши, як Дан, слідом за принцом зникає у надрах скелі, Лотті мимоволі зробила кілька кроків уперед, та потім затрималася. Сморід був уже не таким важким. Можливо, його розвіяло вітром, а можливо...

Герцогиня зупинилася всього на мить, та цього виявилося достатньо, щоб Тук випередив її, з розгону влітаючи в скелю з високо піднятою сокирою