Розділ 46

Ардан, принц Альядолідський навряд чи колись уявляв собі, що опиниться в подібному оточенні. Як і належить принцові, він ріс серед няньок і фрейлін, а пізніше з придворним наставником, який навчав його їздити верхи, битися на мечах та всьому іншому, що повинен вміти і знати спадкоємець трону.

Принц відчував якусь холодність між Імператором та Імператрицею, хоча, звичайно, не підозрював про її справжню причину. Маючи не тільки відкрите обличчя, а й відкрите серце, він іноді заздрив дітям простолюдинів, яких могла запросто приголубити мати, і яким не доводилося дотримуватися численних умовностей вищого світу.

Його дитяча безпосередність швидко змінилася усвідомленням тягаря відповідальності, що рано чи пізно ляже на його плечі. Дитячим серцем він розумів, що його батько, по суті, є доброю людиною, і краяв себе за те, що Імператору доводиться переступати через свою доброту, підписуючи укази про ув'язнення чи страту злочинців.

Чомусь Ардан Альядолідський вважав себе винним у цьому, і ще в дитинстві дав собі слово, що коли стане правителем, змінить ці звичаї і перетворить Імперію на місце, де правлять злагода і доброчесність.

Розуміючи такий безпосередній характер своєї дитини, Імператор намагався пояснити синові, що насправді люди зовсім не є добрими, а любити здатні тільки своїх найближчих родичів. Та кожного разу ці пояснення наштовхувалися на глухий спротив з боку маленького Ардана. Хлопчик опускав очі та відповідав так, як його навчили: "Ваша Величність, дякую за науку!"

Однак Імператор був упевнений, що в глибині душі дитина дотримується якоїсь своєї думки. Іноді він ділився своїм занепокоєнням з Імператрицею, що змушувало її тільки зітхати у відповідь.

"Правитель не може бути добрим. Цим він прирече себе і свою країну на нещастя."

Зважаючи на це, Імператор намагався розвинути у своєму синові жорстокість і навчити його байдужості до страждань інших створінь.

"Іноді страждання є необхідними", - так навчав Імператор.

Колись він сам навчився заглушати голос доброти, і загалом це у нього добре виходило. За винятком двох випадків, і саме вони тепер поставили під загрозу його особисте майбутнє і майбутнє його сім'ї. Тож Його Величність намагався застрахувати свого сина від подібної слабкодухості. Він примушував Ардана брати участь у полюванні, і змушував себе не помічати, як у хлопчика серце обливається кров'ю при вигляді страждань ні в чому не винних тварин. Ардан ще міг би зрозуміти, якби тварин вбивали для їжі. Та в цьому не було потреби - імператорський стіл ломився від явств, які постачали надійні та перевірені постачальники імператорського двору. Тож, Ардан Альядолідський вже до підліткового віку щиро зненавидів полювання, і навіть навчився протистояти Імператору. Кожного разу на пропозицію Його Величності він відповідав проханням відрядити його для реальних бойових дій. Звісно, Імператор не міг на це погодитися, і питання затихало саме собою. Для Ардана більш близькими були настанови єпископа Альядолідського, його духовного пастиря.

Єпископ розповідав, що Єдиний Бог любить усіх, і всі люди є рівними перед ним. Звісно, святий отець робив обмовку, що мається на увазі рівність у духовному житті, тоді як у суспільному устрої Єдиний створив людей бідними і багатими, знаттю і простолюдинами. І ще святий отець навчав з добротою ставитися до простолюдинів.

Одним словом, єпископ говорив юному принцові те, що повинен був говорити, і, можливо, навіть не уявляв, на який благодатний грунт падали його слова. В отроцтві Ардана навіть відвідували думки зректися свого титулу і стати монахом, особливо після того, як йому доводилося брати участь у світських заходах, наскрізь просочених лицемірством. Та варто було уявити гнів Його Величності, як принц сам же і зрікався таких думок.

Придворні фрейліни, і зовсім молоденькі, і такі, що були у розквіті своєї краси, удавано червоніли, варто було принцові кинути на них погляд, навіть не уявляючи, наскільки смішним і неприємним для Ардана є таке кокетство, за яким він бачив тільки одне: любов до його титулу та грошей.

Ще жодна з них не зачепила його серце, тож принц цурався світських прийомів майже так само, як і полювання, віддаючи перевагу заняттям із наставником або ж бесідам із святим отцем.

Єпископ Альядолідський навчав смиренню плоті, і Його Величність вже неодноразово дорікав йому за те, що святий отець надміру привчив принца до аскез. У відповідь на що святий отець смиренно опускав очі долу і відповідав, що будь-якої миті змириться з волею Його Величності відсторонити його від духовного наставництва юного принца. А отже, щоб уникнути зайвих і непотрібних думок, день отрока був розписаний з ранку до вечора. Увечері Ардан лягав спати стомлений, але щасливий, і уві снах бачив жінку своєї мрії - темноволосу красуню у багатому вбранні, яка грайливо стріляла в його бік очима. Щоправда, поруч з нею він зазвичай бачив високого чоловіка і губився, розуміючи, що для цієї жінки у розквіті краси навряд чи може бути цікавим незграбний отрок, яким вважав себе Ардан. Це змушувало його, прокидаючись зранку, займатися вправами з подвоєним старанням, і у вісімнадцять років він мав розвинене і добре треноване тіло, так що навряд чи хтось міг запідозрити, що в цьому тілі ховається ніжна і цнотлива душа.

Однак не всі сни були такими пристойними. Кілька разів красуня, опинившись із ним наодинці, скидала сукню і поставала в негліже. Та жодного разу Ардану не вдалося додивитися сон до кінця - його будив наставник на ранкові заняття. І от тепер, крадькома роздивляючись обличчя Лотті, на якому танцювали відблиски полум'я, він раптом помітив якусь дивну схожість цієї жінки із красунею, яку бачив у своїх снах. Не було розкішного вбрання і зачіски, прикрашеної дорогоцінними каменями, але були ті самі бісики в очах і лукава посмішка, яка чарівно вигинала кутики губ, не даючи Ардану змоги відірвати від них погляд.

При цих спогадах він раптом почервонів. Ардан потягнувся за дровенякою і кинув її у вогонь. Це була його дитяча мрія - сидіти біля вогнища і підкидати дрова у вогонь. А те, що це відбувалося в компанії сера Вартового і його супутників, робило для Ардана перебування у пустці схожим на казковий сон.