Розділ 42

На чому світ стоїть клянучи камінь, що так невчасно трапився йому на дорозі, Дан відправив коня униз легким ударом по крупу і, долаючи біль, став поруч із Лотті.

Цокіт копит став голоснішим. Невидимий поки що вершник наближався.

Улінт трохи позадкував, розвертаючись у напрямку джерела звуку.

Провалля являло собою широкий кратер досить правильної форми, із майже вертикальними стінами, за винятком східної сторони, де причаївся пологий спуск, що зробив можливим спуск до кратеру людей і навіть коней. У світі Дана цілком можна було б припустити, що подібне геологічне утворення є рукотворним. Ніби велетенський екскаватор вибирав грунт, а за ним пісок і глину, утворивши виїмку глибиною близько тридцяти метрів із широким дном.

Лотті поруч із Даном визирала через край провалля.

Найближчі камені приховували від них Улінта, та завдяки тому, що велетенська ящірка була не в змозі рухатися безшумно, вони почули б її наближення заздалегідь. Натомість, шурхіт величезних лап і хвоста доносився від дерев. де Улінт зустрівся з велетенським плазуном. А ось цокіт підков лунав з боку передгір'я, і це означало, що вершник не їхав по їхніх слідах. Навряд чи це був хтось із замку Мальрок.

Дан навіть позаздрив безстрашності цієї людини. Одне з двох - або вершник не бачить Улінта, або ж...

Закінчити думку він не встиг. Лотті піднялася над краєм провалля по пояс, а потім, швидко перелізши через край, зірвала з голови шапку і, кинувши її на землю, побігла у напрямку вершника.

Біжучи, вона намагалася щось витягти з-під кожуха. Крекчучи, Дан розпрямився. Біль у попереку потроху відпускав, та ще далеко до того, щоб стати повноцінним бійцем.

- Що це з нею? - важко дихаючи після крутого підйому, біля Дана зупинився Тук.

Він перехопив сокиру, тримаючи її за руків’я біля самого леза.

- От несамовита баба! - в голосі горбуна Дану почулися нотки захвату.

Лотті бігла, ледве торкаючись землі. Вершника, який їхав серед кам'яних розвалів, ще не можна було як слід роздивитися, та головне Лотті встигла побачити.

Високий і широкоплечий. Голова схована під шоломом. Це Зерд! Це точно Зерд!.

Напевно, щось сталося у замку, і він поїхав їх наздоганяти. Лотті настільки була вражена цією здогадкою, що їй навіть на думку не спало: ніде не видно птаха Вартового, який завжди супроводжує свого хазяїна.