Розділ 40

Моторошна знахідка у вигляді решток Того, що говорить з Темрявою змусила Дана подвоїти обережність Він навіть не міг собі уявити, яке чудовисько пустки могло б зробити таке з ляльководом нечисті. Слідознавець з Дана був не дуже добрий, і до того ж кам'янистий грунт не зберігав слідів. Тож, перші ознаки того, що загиблий ворог був не один, вдалося виявити тільки у смузі рослинності, що перетинала пустку з півночі на південь, де грунт більш-менш зберігав відбитки взуття. Двоє пішоходів, а поруч з їхніми слідами відбитки лап стрибуна. Запитань стало ще більше, а відповідей ще менше. Чому той, хто розправився з одним, залишив у живих двох інших.

Нарешті смуга рослинності закінчилася, і знову потягнулася пустка, де коней потрібно було ретельно спрямовувати між великим каменями, вибираючи більш-менш рівні ділянки.

Небезпека сповістила про себе заздалегідь, та це мало чим допомогло.

Чудовисько неслося з такою швидкістю, що троє подорожніх тільки й встигли кинутися врозтіч.

Дану не пощастило більше за інших. Двоє його супутників уже виїхали з кам'яного розвалу і, не змовляючись, понеслися в різні боки.

Тук - направо, у бік інших кам'яних розвалів, якими рясніло передгір'я, а Лотті - у протилежний бік, до смуги рослинності, яку вони щойно проминули, і яка південніше чи то розширювалася, чи то завертала на захід. Їй краще за всіх було відомо, якими неприємностями загрожує зустріч з велетенською ящіркою.

При цьому, у Лотті не було жодних підстав вважати, що Нойя і цього разу прийдуть їм на допомогу.

Ця зустріч була випадковістю. Плануючи відвідування маєтку Гейброна, Старший жрець наказав Улінту рухатися в точку, яка знаходилася на шляху Старшого жерця від селища до маєтку, і Улінт старанно виконував наказ, побачивши в цьому ще одну нагоду догодити хазяїнові.

Та для Дана ця випадкова зустріч виявилася вельми неприємною. Він майже встиг виїхати з кам'яного розвалу, як Улінт, помітивши вершників, розігнався на рівній і більш-менш вільній ділянці, що простягалася від смуги рослинності до місця, де знаходився Дан, і всім тілом врізався у великі камені, не вибираючи місце для маневру.

Камені похитнулися, але встояли. І все б нічого, якби один з них, скотившися не землю, не підбив ноги коню, змусивши його зашпортатися, а вершника - небезпечно нахилитися у протилежний бік. Побоюючись опинитися під конем, Дан відпустив повід і покотився на землю.

Падіння було невдалим. Камінь вдарив у поперек, де щось хруснуло.

Скрючившись від болю, Дан перекотився на бік. Спробував стати на коліна.

Нічого не вийшло. Спина віддавала гострим болем при будь-якій спробі її потривожити.

Жіночий вереск вдарив по вухах, і Дан мимоволі обернувся в той бік, куди понеслася Лотті. Та повернути вдалося тільки голову, м'язи спини, скуті болем, відмовлялися слухатися.

Тим часом, серед дерев з’явилася змія, яка розмірами не набагато поступалася Улінту. В голові Дана миттю спливли легенди, які розповідали про цю пустку місцеві жителі. І які він, якщо бути чесним, вважав повною дурницею.

Адже колись йому довелося здійснити подорож землею, де живуть люди печер, що зовсім недалеко від цих місць, і він не побачив нікого, небезпечнішого за демів.

Тим часом, Улінт, впевнившись у неможливості дістатися до коня і його хазяїна через кам'яний розвал, позадкував, звільнивши голову і плечі з вузького проходу.

Лотті готова була нестися куди завгодно, тільки б подалі від моторошного погляду зміїних очей і роздвоєного язика розміром з долоню дорослої людини. Цей погляд майже спаралізував жінку, і все, на що її вистачило - конвульсивно вчепитися у повід однією рукою, а другою в луку сідла, тоді як кобила, налякана не менше за вершницю, понеслася вперед, перестрибуючи через невеликі купи каменів.

Дан підвівся, однією рукою тримаючись за камінь, а другою - за поперек, і намагався підібрати перев'язь, що разом із Штучкою злетіла через голову. Ще трохи, і він зможе до неї дотягнутися. А там - витягнути Штучку, викинути лезо, і вже він боєць хоч куди.

Довжелезне тіло змії струменіло між дерев, майже зливаючись із піщано-коричневим грунтом. Здавалося, осінній покрив з опалого листя на землі прийшов у рух і тече в напрямку скель разом із живою стрічкою, яка ненадовго зупинялася, обвиваючись навколо чергового дерева, а потім знову продовжувала свій рух уперед. Була в цьому якась неземна краса, і Дану ледве вдалося відірвати погляд від величного земноводного.

Лотті зникла.

Всього кілька секунд тому вона мчала пусткою, нахльостуючи кобилу, а тепер серед кам'яних розвалів було порожньо.

Дан зрозумів, що пройшло не кілька секунд, а кілька хвилин, поки він, як загіпнотизований, дивився на чудовисько.

Здавалося, що велетенська ящірка так само була загіпнотизована холодним і неймовірно прекрасним поглядом змії.

Та ось Улінт припав на передні лапи, готуючись до кидка, а Дан почув голос Тука. який мчав до місця, де зникла Лотті, на ходу щось вигукуючи у намаганні привернути увагу сера Вартового.