Розділ 38

Взагалі-то Амед вважав, що сер Вартовий надто панькається із ворогом. Якщо для Зерда ідея застосувати тортури до полоненого була неприпустимою, у Амеда таких сентиментів не було. Він добре пам'ятав, що з ним зробив Владика, коли затримав його по прибутті на східний континент. А якби й надумав забути, численні шрами швидко би про це нагадали.

І от тепер Амед слухав Того, що говорить з Темрявою з не меншим подивом, ніж інші.

Той, що говорить з Темрявою демонстративно звертався до Зерда, ігноруючи присутню в залі особу королівської крові:

- Він вважає себе спадкоємцем Імперського трону.

При цих словах ніздрі принца роздулися, видаючи крайній ступінь гніву. На щоках юнака з'явився рум'янець.

- Ти покидьок! - голос принца зривався на крик, різко контрастуючи із спокійним тоном полоненого.

- Може й так, - погодився той. - А як назвати людину, яка претендує на трон, не маючи на це законного права?

Принц скочив з місця і збирався вихопити меч, однак Зерд зупинив його. Лезо вийшло з піхов лише наполовину, коли Вартовий перехопив руку юнака своєю залізною рукою.

- Вибачте, Ваше Високосте, але я пообіцяв полоненому, що він буде в безпеці до тих пір, поки говоритиме правду!

- Ви що, не бачите... - голос юнака осікся. - Слова цього покидька принижують Його Величність Імператора.

- Вартовий має рацію, - у голосі Того, що говорить з Темрявою почулося глузування. - Мені обіцяли, що я помру спокійно.

- Ні на що інше, крім смерті, ти не заслуговуєш! - вигукнув принц у запалі, однак руків'я меча відпустив.

- Може, й так, - знову погодився полонений. - Та я можу розповісти вам, Ваше Високосте...

На цих словах Той, що говорить з Темрявою, скривив губи, перекривляючи ввічливий тон Зерда:

- ... щось таке, чого ви ніколи не почуєте від свого батька.

Принц раптом заспокоївся.

- Єдине, що мене дивує, - проголосив він, навмисно підвищуючи тон, - це те, що Вартові допускають подібні висловлювання у присутності особи королівської крові.

Це був закид у бік Зерда, та Зерд і сам засумнівався, чи варто було влаштовувати принцові цю зустріч. Та відступати було пізно.

- Чим ти можеш підтвердити свої слова? - подав голос Амед. - Ти ж розумієш, що ти тут ніхто! Варто Його Високості сказати одне слово, і тебе немає.

Хеск багатозначно пограв ножем.

- Якби не так! - полонений хитро підморгнув Зерду. - Хеск не вб'є мене принаймні з двох причин. По-перше, вам дуже кортить дізнатися те, що я можу розповісти. А по-друге, Вартовий, який не дотримав слова, буде зганьблений на віки.

- Щось надто ти зухвалий! - тепер вже принц виглядав на диво спокійним.

- Якщо смерть подивиться тобі в обличчя, юний принце, який ніколи не брав участі у справжньому бою, ти багато чого перестанеш боятися.

- Ні-ні, - він зупинив Зерда, який збирався заперечити. - Мої дні добігають кінця. Якщо Того, що говорить з Темрявою позбавити амулету, у нього запускається програма самознищення.

- Ти розумієш, про що я кажу, - він звернувся до Зерда. - А ці бовдури навіть слів таких не знають.

При слові "бовдури" рука принца знову потягнулася до меча, та в'язень не звернув на це уваги.

- У мене всього кілька днів, щоб повернути амулет. Два дні вже пройшли. А отже, невдовзі мене не стане, що так, що інакше. І цей хлопчисько вважає, що чимось може мене злякати - губи в'язня знову скривилися у болісній усмішці. - Він не має права успадкувати трон. Імператорський кірт не визнає його.

Від обурення у принца сіпнулася верхня губа, над якою пробивалися ледь помітні вуса. Природа не нагородила його багатою рослинністю на обличчі, і це було ще однією причиною, що змушувала принца самостверджуватися, перебуваючи серед нижчих за рангом чоловіків.

У цьому плані Зерд переважав його, не кажучи вже про Амеда. Обличчя хеска прикрашав шрам, якому міг би позаздрити будь-який боєць.

- Я міг би надати докази, - продовжив полонений, - якби у мене був мій амулет. Та оскільки його немає, ти, юний принц, можеш вирушити туди, де зможеш їх знайти - у маєток віконта Гейброна. Можу вказати тобі дорогу.

Він продовжував глузувати з юнака, та при згадці про віконта рум'янець з обличчя принца щез, а губи стиснулися у тонку лінію.

- Я їду! - вигукнув він. - Вважай, що ми побилися об заклад, де на кону буде твоє життя! Якщо ти збрехав, ти помреш, незважаючи на усі заперечення Вартового.

Принц скочив зі стільця і мерщій кинувся до виходу.