Розділ 30

Коли віконт Гейброн вважав, що Норісса, приспана кіртом, знаходиться у безпам'ятстві, він помилявся. Норісса бачила сни.

У цих снах створіння з бридкою головою, вкритою кістяними шипами, і такими ж бридкими лапами майоріло серед дерев, втягуючи носом повітря. Ще був величний трон, біля якого стояв високий чоловік у темному одязі. Тільки Норісса, як не намагалася, не змогла роздивитись, хто сидить на троні.

Горбун із довгою сокирою на плечі крокує стежкою, що проходить схилом гори.

Хазяїн перевалу дивиться услід горгоні, яка зникає серед хмар.

На жаль, ці сни ні про що не говорили Норіссі. Та ось нарешті їй вдалося побачити Амайю. Старша жриця разом із своєю подругою на ім'я Омеа вечеряли за скромно накритим столом. Амайя щось жваво пояснювала подрузі, та раптом зупинилася на півслові і підвела голову, нібито вдивляючись у далечінь.

Кімната була освітлена, на думку Норісси, чарівним світлячком. Вогник рухався у повітрі, не падаючи вниз і не наближаючись до жриць.

Раптом Амайя посміхнулася.

- Добре! - промовила вона до невидимого співбесідника, а точніше, співбесідниці, і Норісса зрозуміла - її за щось похвалили. Тільки не розуміла за що саме, адже до цього їй не вдалося розшифрувати жоден із снів.

- Вибач, люба! - Амайя склала столові прилади. - Я повинна йти.

Вона хутко йшла, майже бігла коридором, після чого увійшла до кімнати, обставленої так, як Норісса ніколи не бачила, оскільки дівчина не могла знайти придатних слів, щоб описати великі монітори.

Амайя вдягла навушники і мітенки. По вухах Норісси різонув пронизливий звук, схожий на гудіння бджоли. Тільки ця бджола, напевно, була дуже великою. Норісса ще ніколи не бачила таких бджіл.

Гудіння підсилювалося, створюючи неприємну вібрацію в голові дівчини, що зовсім не сподобалося Норіссі. Їй потрібно прокинутися. Терміново потрібно прокинутися!

Та сон не хотів відпускати. Гудіння поширилося по всьому тілу, здавалося, сам простір навколо Норісси тремтить. Легкість, яку вона відчувала уві сні, зникла, і на дівчину начебто навалилася важка кам'яна плита, намагаючись увігнати її в підлогу.

Чинити опір було марно, у Норісси на це не вистачало сил. Вона знову напружила усю свою волю, намагаючись скинути важку плиту. І раптом гудіння припинилося. Важкість зникла. З'явилося відчуття невагомості.

Норісса розплющила очі. В кімнаті було темно. Жодного натяку на якесь освітлення.

Однак пута, що сковували її рухи, зникли.

"У тебе мало часу", - ніжний голос Амайї задзвенів у темній кімнаті.