Розділ 27

Дану знадобився час, щоб відновити у пам'яті картину подій. Ментальний удар, чи що це було, неабияк жахнув по голові.

Лотті вже загубилася між деревами вище по схилу, і раптом Дан побачив стовп диму. Зелений рвонув уперед, а за ним майже з такою самою швидкістю понісся, миттєво прийшовши до тями, Дан. Та виявилося, що Лотті, всього-навсього підпалила дерево. Діставшися до місця сутички Тука з Тим, що говорить із Темрявою, Лотті побачила, що горбун лежить на землі, а ворог у довгому темному одязі намагається його задушити.

Лотті не стала розбиратися, яким чином цьому несильному на вигляд чоловікові у довгому темному одязі вдалося отримати перевагу над фізично міцним воїном. Натомість, вона підпалила сосну позаду Того, що говорить з Темрявою, щоб виграти хоч трохи часу.

Наступною чергою її погляд впав на бойову сокиру Тука. Лотті підхопила її і кинулася до палаючого дерева, з розмаху вдаривши по стовбуру. Добре, що рукоять сокири була неабиякої довжини.

Вогонь опалив обличчя, і Лотті відскочила від дощу іскор, який сипався на Того, що говорить з Темрявою, і його супротивника.

Чоловік у темному одязі впав на землю, намагаючись загасити тліючу рясу, та все ж не відпускаючи горла супротивника. Лотті кинулася до нього і щосили рвонула чотки з пояса.

Напевно, вона сподівалася відволікти Того, що говорить з Темрявою, або ж вважала, що в такий спосіб позбавить його магічної сили. Натомість жінка дістала удар ногою, що відкинув її до палаючої сосни. Останнє, що Лотті побачила у цій сутичці - як Дан відтягає її від вогню, накидаючи на неї сніг.

* * * * *

Захоплення в полон Того, що говорить з Темрявою, було рідкісним везінням. Наскільки Дану було відомо, таких випадків ще не траплялося. За безнадійних обставин Ті. що говорять з Темрявою, позбувшися своїх вихованців, просто вбивали себе. Або ж їх вбивало щось, що вони несли в собі. Дан не знав, чому це не спрацювало зараз, однак Той, що говорить з Темрявою, сидів зв'язаний біля кам'яного розвалу, де ховали коней.

- Ваше світлосте, - Дан звернувся до Лотті, яка гризла шматочок в'яленого м'яса. - Дякую, що врятували мені життя!

Розводити вогнище не ризикнули, а запалену Лотті сосну загасили спільними зусиллями, щоб менше видавати своє місцезнаходження.

- Для вас просто Лотті, - герцогиня грайливо зблиснула очима.

Навряд чи хтось міг здогадатися, що причиною її відчайдушної сміливості у цьому бою був банальний страх. Хоча вона цінувала воїнський досвід Конфідуса і Тука, все ж справжній захист і надію вбачала у Вартовому. Побачивши, як його наздоганяє летюча тварюка, а він сперся на землю, не в змозі підвестися, Лотті кинулася уперед, як несамовита. Єдиною думкою було, як знищити монстра, не зачепивши при цьому людину. І це їй вдалося, тож Лотті мала всі підстави пишатися собою.

Попереднє життя з того самого дня, коли вона припустилася трагічної помилки, що зруйнувала її сім'ю, привчило Лотті до думки, що вона повинна сама подбати про себе. В той час, коли на Місхоні-2 у ній вбачали тільки зніжену і манірну герцогиню, та й то не справжню, Лотті чітко знала: на її долю дістанеться стільки привілеїв, скільки вона зможе відвоювати.

Насправді, перебування у монастирі з його жахливими, як їй здавалося, правилами, а потім на Місхоні-2 зробили її бійцем. Тільки до цього часу битви герцогині проходили у покоях герцогського палацу, або ж, на крайній випадок, у ліжку. А тепер поле бою змінилося, от і все.

Загибель герцога Найєрса Мілтона у вогняній вирві закрила для Лотті шлях на Місхон-2. Ті, хто заздрив їй, коли вона була статусною дамою, не пропустять нагоди помститися, і найбільше, на що вона зможе розраховувати - це життя на міському звалищі серед жебраків. Та наразі взагалі невідомо, що відбувається на Місхоні-2, і хто захопив владу, коли Нойя забрали Владику.

Їй сподобався світ Нойя, де вона встигла ненадовго побувати, коли люди-бабки забрали її з-під носа Улінта, та навряд чи хтось чекає там на вигнанку з власного світу, якій доля не дозволила закріпитися і на новій Батьківщині - Місхоні-2.

У замку Мальрок Лотті поводилася тихше води і нижче трави. Хоча їй боляче було бачити Зерда з іншою, та все ж таки вона була у безпеці. Наскільки взагалі можна бути у безпеці у цьому неймовірному світі.

Лотті тверезо розсудила. що у чужинки не буде шансів змагатися за серце чоловіка із Вартовою, яку прості люди мало не боготворили. Через те й вирушила з Даном, аби хоч якось дати вихід своїй злості і відчаю. А стріляти очима в бік симпатичного чоловіка було просто звичкою.