Розділ 23

Дан спускався сходами вежі підкреслено повільно. Зерд стояв біля дверей, притулившись до стіни і схрестивши руки на грудях, та спідлоба дивився на метушню у дворі.

Повернувшись до Мальроку після перемоги над Голіафом, він зі своїми нечисленними пожитками перебрався до вежі, де мешкала Нью, зайнявши кімнату на третьому поверсі. Його кімнату у північно-східній вежі віддали Лотті, а над нею, поверхом вище, оселився відданий супутник герцогині Лекстер.

Цієї ночі Лотті не лягала, дослухаючись до того, що відбувалося на вулиці. У вікно можна було побачити рух ледве розрізнимих фігур. Другий поверх був високим, а світло смолоскипів - не надто яскравим, та місцеві мешканці, схоже, звикли до цього. Лотті відійшла від вікна і присіла на ліжко, із сумом розглядаючи свої руки та свій одяг простолюдинки.

Те, що її поселили в кімнаті Зерда, Лотті сприймала як витончене знущання і відносила його на рахунок інтриг суперниці. Герцогині не спадало на думку, що іншого більш-менш пристойного приміщення у замку просто не було. Та все ж в глибині душі жевріла надія, що ось-ось двері відчиняться, увійде Зерд, і все буде як раніше - до тієї катастрофічної ночі на Місхоні, коли вона зробила трагічну помилку.

Тоді вона не усвідомлювала, як сильно кохає свого чоловіка. Палка закоханість молодого принца освітлювала її життя, і Лотті його почуття здавалися природними. Як будь-яка вродлива молода жінка, яка ні в чому не знала відмови, вона була зосереджена на собі і своїх примхах. Та коли світло спрямованих на неї почуттів Зерда згасло, виявилося, що в її серці жевріє маленький вогник пристрасті, яка, нездатна бути втамованою, розгорялася все сильніше, доки не перетворилася на потужне почуття.

Його нова коханка вагітна? Лотті вважала, що і це можна залагодити. Вона не заважатиме Зерду бачитися з дитиною, аби тільки її колишній чоловік був поруч із нею.

Вона знову оглянула своє вбрання - селянську спідницю із цупкої тканини і світлого кольору блузу з довгим рукавом.

На що вона ніколи не погоджувалася - так це вдягнути хустку, якою б прохолодною не була осіння погода. Герцогиня вважала, що ця мить стане вершиною її падіння.

Лотті знову сумно зітхнула і почала розстеляти ліжко. Однак це заспокійливе заняття було перерване грюкотом у двері.

За дверима виявився низенький чоловік з довгими, майже до колін руками, який тримав бойову сокиру з таким же непомірно довгим руків'ям та блискучим, відмінно відполірованим лезом.

Побачивши перед собою герцогиню, коротун присвиснув.

- Я буду не я, якщо мій бойовий товариш, - він потрусив сокирою, натякаючи, що мова йде саме про неї, - колись бачив таку красуню!

Лотті ошелешено дивилася на нього, знаходячись в глибокому емоційному шоці від такого поводження.

Горбун переступив через поріг і взявся за клямку, збираючись причинити двері за собою.

Якби хтось із підданих герцога насмілився звернутись до неї в подібному тоні, він був би негайно відправлений на міське звалище, жити разом із злидарями, незалежно від того, яке положення займала ця людина раніше. Але Тук сприйняв її збентеження як позитивний знак і весело підморгнув жінці.

Лотті повільно відступила. На крок, потім ще.

На її обличчі з'явилася та сама чарівна посмішка, яку вже бачив один дем на базі Сірих жерців, де її тримали в полоні. І це було, можна сказати, останнє, що він бачив у своєму житті.

Тук, який вже потягнуся, щоб розстібнути обладунки, з подивом побачив, як Лотті схопила приховану біля ліжка зброю і спрямувала на нього.

- Стій! Якщо не хочеш, щоб від тебе залишилася купка попелу!

Тук невпевнено позадкував.

Хто ж знав, що ця красуня виявиться такою дивною.

Двері знову розчахнулися, і на порозі виріс Лекстер, озброєний мечем.

Почувши якийсь незрозумілий галас, вірний соратник примчав захищати свою герцогиню.

Опинившись між двох вогнів, Тук невпевнено озирався, аж поки позаду Лекстера не з'явився Дан.

- Що тут відбувається? - загримів у тісному приміщенні голос Вартового.

Тук зблід. Бачить Єдиний, він не опинявся в такому дурному становищі з того дня, як знахарка Трея зашивала йому поранення нижче спини.

- Геть звідси! - вилаявся Дан, і Тук миттєво зрозумів, кого це стосується.

- Слухаюсь, сер! - він протиснувся за спиною Лекстера, зрадівши, що можна опинитись подалі від цієї несамовитої баби.

Дан похитав головою. Це ж треба було утнути таку дурницю, доручивши Туку привести герцогиню.

За його наказом Лотті все ж довелося вийти надвір і вкотре повторити свою розповідь про Найєрса Мілтона, про те, як герцог опинився неподалік від Голіафа, і як на очах Лотті його затягнуло у вогняний вир.

Кожного разу, коли Зерд слухав цю історію, в його очах відбивався біль. Та Лотті не винна в цьому, адже не вона заводила цю розмову.

Цього разу розповіддю про герцога справа не обмежилася. Лотті і Лекстера змусили детально, крок за кроком відтворити ситуацію, коли люди-бабки забирали Владику, вмістивши його до золотої клітки. Дан шукав найменші зачіпки, які допомогли б зрозуміти, де знаходиться Норісса.