Розділ 18

Камінна зала в обителі караючих була скромнішою і, на відміну від яскраво освітленої зали в імператорському палаці, майже повністю ховалася у напівтемряві. Оранжево-червоні язички полум'я кидали химерні відблиски на фігури двох співрозмовників, що затишно розташувалися в кріслах перед каміном.

Одним з них був Вігнур, Голова Ордену, а інший - високий чоловік аскетичної зовнішності у довгому темному вбранні.

Під час вибуху, який затягнув Голіафа у величезний портал, відкритий Жрицями Світла в долині, Старшому жерцеві пощастило бути лише віддаленим спостерігачем. З місця, куди його приніс Улінт, і де його розмова з Владикою була так несподівано перервана появою Нойя, Старший жрець міг побачити лише велетенський сплеск полум'я за деревами.

Спочатку воно розросталося як велична вогняна хмара, а потім раптово витягнулося вгору вузькою свічкою, і згасло в одну мить, ніби щойно не було над долиною вражаючого, лякаючого і водночас захопливого видовища.

Старшому жерцеві вистачило здорового глузду не наближатися до епіцентру вибуху. Залишений сам на себе після зникнення Владики, він обійшов місце подій, зробивши великий гак, і тільки достатньою мірою віддалившись і піднявшись на одну з невеликих гір, що відокремлювали баронство Мальрок від узбережжя, зміг побачити випалений центр долини, ніби хтось розводив там велетенське вогнище.

Стрибуну вдалося вціліти так само, як і його хазяїну, і Старший жрець у супроводі вихованця вирушив туди, де йому могли надати реальну допомогу, а саме - до обителі Ордену караючих.

Із двох співрозмовників, Вігнур був старшим за віком, хоча ще не старим чоловіком середнього зросту і непоказної статури. Єдиною видатною рисою його зовнішності був великий орлиний ніс, по обидва боки якого блищали маленькі, глибоко посаджені темні очі.

Такий контраст робив його схожим на химерного птаха, який, подібно до змії, спочатку паралізує жертву поглядом, щоб потім вдарити її своїм величезним дзьобом.

Та наразі цей величезний дзьоб був повернутий не у бік жертви, а у бік багаторічного союзника, яким був для Вігнура Старший жрець.

Цього союзника належало всіляко оберігати і підтримувати, оскільки міцне положення Ордену караючих в Імперії було напряму пов'язане з тим, скільки нечисті знаходиться на її кордонах, і політика Імператора, яку Його Величність прийняв в останні роки, як вважав Вігнур, порушувала рівновагу, що існувала сторіччями.

А все через те, що один з Вартових, відбудувавши замок Мальрок, отримав надміру великий вплив в Імперії. На думку Вігнура, навіть величезний авторитет Вартових серед простих людей не був виправданням такого визнання з боку Імператора.

Вартові завжди були легендою. Звичайно, караючим було відомо про їх існування. Та до появи Дана жоден з них не намагався стати вагомою фігурою на теренах Імперії.

Народ підтримував їх, і зазвичай вони збирали локальні загони, протидіючи демам на південному узбережжі західного континенту, а також воюючи з нечистю у малонаселених західних регіонах, розташованих на кордонах Імперії, де мешкали єретики-еридіани.

А цей, мало того, що став власникам баронського титулу, що було взагалі нечувано, так ще й настільки завзято знищував нечисть і тих, хто нею керував, що Вігнур почав вбачати у цьому неабияку загрозу своєму добробуту, а отже, і добробуту всього Ордену караючих. А тепер Старший жрець приніс ще одну тривожну звістку. Мало того, що були зруйновані укриття нечисті, низка яких простягалася узбережжям аж до самих східних баронств і які Вігнур збирався у майбутньому використати для нападу на баронство Мальрок, щоб знищити це гніздо небажаного опору, так ще й Владика був викрадений представниками невідомих сил. Насправді Вігнур ані на мить не повірив розповіді Старшого жерця про людей-бабок, оскільки ніколи не чув про таких. І все одно не міг скласти картину того, що сталося насправді.

Ще тоді, коли Жриці Світла вигнали Владику з його поплічниками із Храму Світла, Вігнур відчув, що крісло Голови Ордену караючих під ним почало хитатися. Та в його очах вплив Владики був настільки непохитним, що всерйоз він стривожився лише тоді, коли Владика не вийшов на зв'язок у запланований час, а відправлений до нього зв'язковий доповів, що Малу Цитадель зруйновано.

Владика на той час мирно спочивав на дні моря в анабіозній камері. Та хто міг би собі уявити, що все так обернеться.

Хоча Вігнуру було відомо про портали, концепція існування багатьох цивілізацій була занадто складною для його середньовічного мислення. Він знав одне: якщо не вжити негайних заходів, вплив Вартових буле рости, і коли він нарешті схаменеться, буде вже запізно.

Під час таємної зустрічі Вігнура з віконтом Гейброном, коли Вігнур відкрив йому таємницю імператорської родини і можливі перспективи віконта на цій ниві, він бачив, як загорілися очі племінника Імператора. Вігнур добре розбирався у людській психології, і прекрасно розумів, що все життя віконт почувався приниженим і мріяв про владу. Однак, контури можливої змови все ж виглядали надто невиразними аж доти, поки гінець не приніс звістку про те, що віконт викрав дівчину-Вартову. Та ще й, судячи з відомостей, які були у Вігнура, фаворитку барона Мальрок.

Вігнур добре розумів, що після цього віконт в жодному разі не знайде спільної мови з хазяїном замку Мальрок, а отже, звівши на трон майбутнього сина віконта і поставивши віконта регентом, Вігнур вб'є одразу двох зайців.

Влада регента є хиткою, і він набагато більше потребуватиме опори на караючих, ніж повновладний Імператор. З іншого боку, Вігнур більше не матиме проблем із надміру великим впливом Вартових. І все знову повернеться на свої місця. Навіть якщо не вдасться повернути Владику, Старший жрець займе його місце і поступово відновить загони нечисті в укриттях.

Втративши захист Вартових, люди боятимуться висунути носа з поселень. Це зараз загони шастають по всьому узбережжю, а коли Вігнур здійснить задумане, ці землі знову стануть майже безлюдними і беззахисними проти демів.