Розділ 17

Імператор стояв і мовчки дивися на неї - жінку, яка поставила під загрозу трон і порядок в Імперії.

- Що? - скинулася вона.

Хто б міг упізнати у цій жінці із боязким зацькованим поглядом володарку Імперії, яка під час урочистих подій сиділа на троні ліворуч від Імператора.

З того часу, як дізналася про зникнення Імператорського кірту, вона не знаходила собі місця, і страх за сина, за те, що його таємницю буде розкрито, переважав усі інші міркування.

Дарма вона викликала до себе ворожку, яка кидала камені і пророкувала її сину блискуче майбутнє - жінка не вірила у це. Вона добре пам'ятала, як, напівпритомна після пологів, спостерігала за нанесенням татуювання на руку новонародженого сина, і серце обливалося кров'ю. Та це може бути найменший біль з того, що їй доведеться пережити.

Вона вдивлялася в обличчя свого чоловіка із страхом і надією.

- Нічого! - Імператор і сам не розумів, навіщо сюди прийшов.

Ця жінка нічим йому не допоможе, адже всі нитки справжньої влади наразі зосереджені в руках зовсім іншої людини - Голови Ордену караючих.

Звертання до Вартового з проханням розшукати кірт було скоріше жестом відчаю, ніж реальним сподіванням. Зрозуміло, що провернути пограбування Імперської скарбниці міг тільки хтось із членів королівської сім'ї, адже Імператорський кірт буде підкорятися тільки їм і нікому іншому. Власне, цей предмет і не представляє цінності для того, в кому немає королівської крові, хіба що як коштовна дрібничка. Дуже коштовна! Імператор навіть не міг уявити її ціну. Але така, що нікому не принесе користі.

Він увійшов до камінної зали Імператорського палацу, побачивши, як молодий чоловік блискавично підвівся йому назустріч.

Мимоволі Імператор замилувався стрункою поставою і відкритим обличчям сина.

- Ваше Величносте, ви обіцяли мені, що дозволити очолити загін, який вирушає на захід!

Якби мова йшла про звичайні набіги нечисті, Імператор зробив би це з легким серцем. Стрибуни і рейдери не становлять великої загрози для загону з кількох сотень важких латників. Однак на західному кордоні відбувалося щось незрозуміле. Гінці уже вдруге приносили звістку про те, що в тих місцях з'явилися змінені.

Вони виглядають як звичайні люди, однак за своїми бійцівськими якостями незрівнянно переважають імперських воїнів. А головне, що їх не можна виявити серед інших людей, поки вони себе не виявлять.

Можливо, старий лис Вігнур і міг би щось прояснити, та після зникнення Імператорського кірту Імператор більше не довіряв йому. І от паскудство - виявилося, що Вігнур настільки щільно обплів Імперію павутинням своїх ставлеників, що Імператор навіть пальцем не міг поворухнути без того, щоб Вігнур одразу не дізнався про це.

Це було ще однією причиною, чому він звернувся до хазяїна замку Мальрок. Адже Вартовий був зобов'язаний Його Величності практично усім, що мав.

Швидко зваживши всі за і проти, Імператор подивився на сина.

- На західному кордоні впораються без тебе. У тебе буде більш відповідальне завдання. Ти вирушиш до замку Мальрок!

- Я побачу Вартового? - очі принца загорілися.

Вартові були легендою, казкою. Далеко не кожен мешканець Імперії міг похвалитися тим, що на власні очі бачив Полуденного Вартового і його чарівного птаха.

Однак Імператору довелося охолодити його гарячність.

- Ти не повинен забувати, що ти королівської крові, А Вартові, як би не поважали їх у народі, всього лише простолюдини.

Його Величність скривився. От як пояснити романтичному юнакові, що слід дотримуватися століттями заведеного порядку.

Наказуючи синові вирушати до замку Мальрок, Імператор не підозрював про те, що неподалік від столиці, у іншій камінній залі відбуваються важливі перемовини.