Розділ 6

Тихе, але від цього не менш загрозливе гарчання майже злилося з поривом вітру.

Теміра підкинуло, мов пружиною. Магія йому дуже не подобалася, а всі органи чуття свідчили про те, що він має справу саме з магією, причому темною.

Її важкий запах, яким потягнуло з печери, був зовсім не схожий на запах звіра.

У темряві засвітилися дві білі цятки з ледь помітним зеленкуватим відливом.

Магічний звір наближався. Його очі, що світилися в темряві, із маленьких цяток перетворилися на фосфоресціюючі кола.

Не виявляючи страху, звір йшов прямо на Теміра. Розміром він був із вовка, тож Темір відступив від входу.

Ще до того, як звір виявив себе, юнак, сидячи перед входом у печеру, за звичкою оглянув місце, вибираючи зручну позицію.

Тепер, рухаючись так само повільно, як рухався звір, Темір позадкував до вертикальної кам'яної стіни, поруч з якою утворилося нагромадження брил, яке залишало тільки вузький прохід.

Хай звір покаже себе у місячному світлі, тоді Темір краще зрозуміє, з чим має справу.

Якщо відчувається магія, не виключено, що це взагалі ілюзія. У дитинстві Темір чув про таке.

Нічне повітря було холодним, однак Темір, у сорочці із шкіряних жилетом поверх неї, холоду не відчував. Натомість, його розпашіле після фізичних вправ тіло, здається, випромінювало жар. А смертельні клинки ятаганів, які він тримав, навпаки, іскрилися морозним холодом.

Звір стрибнув першим. Темір встиг помітити його білий живіт, коли вовк, а ця тварюка таки була схожою на вовка, пролетів над ним, поза межею досяжності клинка, і приземлився вище на кам'яному схилі.

Це докорінним чином змінило диспозицію. Вовк атакуватиме іззаду, тож Темір розвернувся, і виявилося, що у вузькому проході зовсім немає місця для маневру.

Він не міг скористатися своєю перевагою швидкості.

Темір закотив очі, переходячи у прискорений режим, і виступив на відкрите місце.

Навіть він мало що зможе вдіяти, безпорадно тикаючи клинком вгору з вузького проміжку між каменями, тоді як кігті на могутніх лапах будуть безкарно шматувати його.

Коли юнак відступав до печери, щоб мати хоч якесь прикриття за спиною, звір стрибнув вдруге.

У місячних променях замиготіли леза мечів, утворюючи сталеву завісу, однак звіру якимось чином вдалося проминути її і збити Теміра з ніг.

Вони покотилися кам'яною підлогою - невідомий звір і людина.

Звір атакував мовчки, і у нічній темряві було чути тільки дихання юнака.

Ігноруючи порізи від кігтів, Темір відкинув позиченого у Норісси меча і вчепився лівою рукою у загривок тварюки.

Під пальцями відчувалося звичайнісіньке жорстке хутро, шкіра і м'язи дикого звіра.

Теміру не вдалося сісти на нього зверху. Звір залишився збоку, а вишкірена паща тягнулася до юнака, обдаючи смородом. Теміру здалося, що очі тварюки перетворилися на два смолоскипи і тепер горіли червоним вогнем.

Удар вийшов незграбним, надто вже заважали гострі зуби вовка майже перед самим обличчям. Клинок розпоров шкіру на шиї звіра.

Мерзенний запах крові тварюки не мав нічого спільного із кров'ю живих істот, зате був дуже схожий на кров нечисті.

Скориставшись тим, що в мить удару хватка лівої руки ослабла, вовк вирвався і важкими стрибками понісся до провалля, в якому до цього зникла Норісса.

На мить у Теміра виникла жахлива думка, що це і є перетворена дівчина. Та розмірковувати часу не було, потрібно переслідувати супротивника.

Женучись за тварюкою вже знайомим підземним ходом у майже повній темряві, Темір перечепився об щось м'яке і почув стогін.

Юнак різко зупинився, а тварюка попереду озирнулася, зловісно блимаючи фосфоресціюючими очима.

Побачила, що юнак не переслідує її, і повільно вирушила назустріч із тихим гарчанням.

Залишивши того, хто лежав на підлозі, Темір кинувся вперед, створюючи клинками залізну завісу. Та робив це менш впевнено, ніж раніше, адже минулого разу звіру вдалося її подолати.

Однак тварюка не робила спроб повторити свій трюк. Вона стрімголов кинулася геть і зникла у темряві вузького проходу.

Темір зупинився, щоб запалити смолоскип. Вузьку печеру одразу затягнуло димом.

Він йшов назад повільно, крок за кроком, і його серце сповнювалося боязкою надією, оскільки у стогоні лежачого на підлозі він, як йому здалося, розчув своє ім'я.

Невже викрадачі кинули Норіссу, злякавшись преміального бійця? І чому він не побачив її, коли вперше проходив цим шляхом?

Нарешті він знайшов дівчину, сповиту цупкою тканиною. Вона намагалася перекотитися на бік, однак ретельно зв'язані руки і ноги заважали це зробити.

Тепер Темір із впевненістю визначив, що голос належить жінці. Він озирнувся у пошуках місця, куди можна було б поставити смолоскип і не знайшов нічого кращого, як, підгорнувши уламки пісковика, встановити його на підлозі.

Дим розвіяло невідомо звідки узявшися протягом. Цей протяг був спрямований у тому ж напрямку, що й раніше, тобто туди, звідки прийшов Темір, переслідуючи тварюку.

Він обережно розрізав тканину і побачив обличчя Норісси з широко розплющеними очима. Дівчина була притомною, тож він обережно повернув її на бік, звільняючи від тканини, що сповивала її наче саван.

Нарешті Норісса змогла сісти, розтираючи руки.

- З тобою все гаразд? - у напівтемряві Темір намагався визначити стан дівчини.

- Все... добре... - повільно промовила вона, нахиливши голову.

Темне волосся розсипалося по плечах, майже закриваючи обличчя. Теміру не вдалося повністю зняти саван, яким її було сповито, і тканина звисала з плечей, ніби химерний плаш, подраний кігтями горгони.

- Любий! - вона підняла голову, і очі зблиснули у світлі смолоскипа.- Дякую тобі!

Її губи вигнулися у посмішці. Очевидно було, що вона дається дівчині через силу.

- Підійди ближче! - прошепотіла вона так інтимно, що у Теміра тьохнуло серце.