Розділ 4

Хазяїн перевалу почав свою розповідь:

"За давніх давен, коли у цьому світі ще не було тих, кого ви називаєте нечистю, він був заселений могутніми створіннями.

Деякі з них пересувалися сушею, нагадуючи велетенських сухопутних восьминогів. Інші могли літати, а треті мешкали в глибинах океану. Щоб ти міг уявити собі їхні розміри, скажу, що горгони були найменшими і найслабшими з усіх цих створінь.

Деякі з мешканців світу були мирними, а деякі - налаштовані войовничо, через що між ними постійно виникали сутички.

Якраз у цей час з'явилися люди. Вони пройшли крізь Ворота з іншого світу, тікаючи від собі подібних, які прагнули їх винищити у їхньому власному світі.

Потрапивши до світу чудовиськ, люди ховалися у печерах, де їм пощастило укласти договір з підземними жителями, за яким людям було дозволено перебувати на їхнїй території.

Та нещодавно цей договір був порушений, і тепер людям не буде життя у печерах..."

Після цих слів Темір мимоволі озирнувся на вхід до печери, у якій лежала Норісса.

"... на узбережжі", - закінчив Хазяїн перевалу.

"Влада підземних жителів розповсюджується тільки на низові печери. де під землею протікають річки, оскільки самі вони мешкають у підземних річках."

Ці слова змусили Теміра з полегшенням перевести дух.

"Цей договір був чинним багато віків, що дозволяло людям виходити назовні тільки для того, щоб знайти їжу і назбирати хмизу. Більше нічого у заселеному велетенськими створіннями світі вони робити не могли - ані займатися землеробством, ані ремісництвом. Їхній одяг та нечисленні речі, які вони принесли із собою, приходили в занепад. Діти хворіли від вологого повітря в печерах і нестачі сонячного світла. За деякий час всі прибульці загинули б, якби за них не вступилися потужні сили. Сили Світла взяли людей під свою опіку і надіслали їхньому ватажку Імператорський кірт."

- Сили Світла? - нетерпляче перебив Темір. - Як вони виглядають?

"По-різному, - відповідь була ухильною. - Ти не завжди зможеш їх упізнати."

"Іноді створіння Темряви виступають на боці Світла", - помовчавши, додав співбесідник.

- Такі, як горгона? - Темір завжди відрізнявся кмітливістю.

"Такі, як горгона", - погодився Хазяїн перевалу.

- Продовжуй! - тон юнака був наказовим.

- Ач, який сміливий! - посміхнувся Хазяїн перевалу. - А чи знаєш ти, що я можу засипати цей перевал снігом так, що ви не зможете вийти з печери.

Норісса з прикрістю піджала губи. Запальність Теміра може все зіпсувати. Юнак мужній і сміливий, але терпіння йому не вистачає.

Дівчина похитала головою.

- Пробач його! - тихо прошепотіла вона.

Однак тиша печери відповіла їй розкотистим гуркотом, начебто каміння котилося з гори. Хазяїн перевалу сміявся.

Дорогою від замку Теміру все ж таки вдалося одним оком глянути на Імператорський кірт. Якось він умовив Норіссу розгорнути обгортку і показати йому дорогоцінний предмет. Втім, Темір не зрозумів, у чому його дорогоцінність - нефрит, та й нефрит. А у більше Норісса його не посвячувала - навіть у ті крихти інформації, які здобула сама.

Тепер же він чув від Хазяїна перевалу дивні речі. І найпершою дивиною було те, що Імператорський кірт людям принесла черепаха.

"Створіння розміром із чималий валун продріботіло лапами по кам'яній підлозі печери і зупинилося перед ватажком купки людей, які змогли залишитися в живих і зібралися біля невеличкого багаття, адже багато хмизу назбирати не вдалося. Надто небезпечно було виходити назовні.

Люди харчувалися равликами, яких знаходили у вологих місцях, і при вигляді черепахи їхні очі загорілися голодним вогнем.

- Подивися, скільки м'яса! - чоловік, який стояв поруч із ватажком, вказав на черепаху.

Це був сильний воїн, і він мав рацію. Можливо, ватажок із ним погодився б, якби черепаха, наблизившись, не впустила з рота невеликий згорток.

- Що це? - здивувався, чоловік, який пропонував гарно пообідати черепашим супом.

У його рідному світі ця страва вважалася неабияким делікатесом.

Однак ватажок порухом руки зупинив його і підняв з підлоги згорток. Дехто з людей наблизився, інші залишалися там, де були. Надто виснаженими були його одноплемінники.

- Про таку черепаху мені розповідав Тібрет, - промовив ватажок.

Тібрет був найстаршим з чоловіків, та, на жаль, йому не вдалося вижити.

- Це одна з трьох черепах, на яких стоїть світ.

- Ти з глузду з'їхав? - той, хто пропонував приготувати суп, шикнув на нього.

- Вона піде, куди захоче, і ми не зачепимо її! - ватажок міцно обхопив нефритовий стрижень.

- Лейла! - стрімко підвівшися, він підійшов до темноволосої дівчина. Вона сиділа серед жінок, які грілися біля багаття.

- Ти, - він витяг її на вільне місце під здивованими поглядами інших, - будеш моєю королевою!

Далі сталося несподіване.

Ватажок рвонув на дівчині лахміття і, не зважаючи на її слабкий спротив, узяв її просто на кам'яній підлозі.

Дорослі спостерігали за ним із подивом, підлітки - з цікавістю.

Припинивши ритмічні рухи і видавши стогін насолоди, ватажок підвівся.

- Прикрийся! - він кинув Лейлі лахміття, натягаючи одяг.

Дівчина одягалася, перебуваючи немовби уві сні. Вона вже досягла віку згоди та зовсім не сподівалася влаштувати свою долю, тим більше в такий дивний спосіб.

В її очах читалася суміш переляку і надії.

- Вона народить дитину! - проголосив ватажок, і подивився на кірт, який все ще тримав у руці.

Навколо предмету світився золотистий ореол. Ватажок поклав кірт на місце, і за мить іскри втягнулися у камінь.

- Ти! - він вказав на чоловіка поруч із собою. - Підеш зі мною. Сьогодні у нас буде добре полювання.

За деякий час чоловіки притягли до печери створіння, яке нагадувало помісь ящірки та морського їжака.

- Це м'ясо можна їсти! - виголосив ватажок.