Розділ 3

У темряві великої печери сон не йшов до Норісси. Неймовірним зусиллям волі вона змусила себе сісти на кобилу, яку повів у поводу Темір. Його власний кінь слухняно трусив слідом.

Десь на краю свідомості у Норісси промайнула думка, що Темір має дивний талант поводження з конями, та обмірковувати це не було сил. Вчепившись обома руками в передній облук сідла, вона намагалася втримати рівновагу.

Схоже, ребра таки зламані. Спроба зробити глибокий вдих призвела до різкого болю.

У печері було досить тепло, оскільки Темір розпалив багаття при вході, слідкуючи, щоб дим не потягнуло в печеру.

Норісса лежала на своєму плащі, вкрита теплим плащем Теміра.

Багаття догоряло, і юнак залишився чатувати біля нього. Норіссі потрібно лише дочекатися, поки частинка Чорного Серця загоїть внутрішні пошкодження.

Вона - преміальний боєць. Цікаво, що сказав би батько, побачивши її в чоловічому одязі? Ні, цього краще не уявляти.

Барон Нордвінд сподівався вдало видати її заміж. Норісса була його єдиною надією.

Дан наполіг на тому, щоб сплатити його борги, і залишив для охорони баронства загін Римона. Відчувши смак до сутичок, колишній єгер не схотів повертатися до свого ремесла і присвятив себе боротьбі з караючими та сектантами-горпами, які звили не одне зміїне гніздо у баронстві Нордвінд.

Раптом Норісса почула знайомі звуки. Темір дістав із ножен два коротких меча, а це означало, що він готується до бою.

Дівчина безсило заплющила очі. В такому стані вона не здатна захиститися навіть від кошеняти.

Повернувши голову, Норісса змогла роздивитися силует Теміра. Він вирізнявся у слабкому світлі догоряючого багаття, на фоні повної темряви в печері.

На Теміра насувалося щось велике. Першим, що він побачив, була величезна тінь.

Вважають, що серце преміального бійця не знає страху, та все ж Теміру стало не по собі.

Він інстинктивно зробив крок назад, під захист кам'яного склепіння.

Незважаючи на середину зими, на нього повіяло запахом літніх трав, у який впліталися пахощі весняних квітів і свіжість морозу. Складалося враження, що всі пори року присутні тут одночасно.

- Кидай зброю! - низький голос розкотився луною, і як здалося Теміру, розбудив тварин і птахів, які дрімали у своїх нірках. - Я тобі не ворог.

Втім, у Теміра не було віри подібним запевненням. Відомо, що найнебезпечніший ворог той, хто прикидається другом.

Тому юнак продовжував тримати напоготові короткі мечі, один з яких був його власним, а другий довелося позичити у Норісси, оскільки поранена горгона полетіла з його мечем у грудях.

Лежачи без сил, Норісса відчувала прикрість. Запитання... Зараз дуже важливо поставити правильне запитання. Темір цього не робить, а їй не вистачає сил.

Нарешті її губи розліпилися.

- Хто ти? - прошелестів тихий дівочий голос, та чомусь вона не сумнівалася, що її почують.

- Хазяїн перевалу! - розкотилося луною. - Кидай зброю.

Створіння, схоже на величезного ведмедя, опустилося на пісковик неподалік від входу в печеру.

- Втомився я, - поскаржився хазяїн перевалу. - День і ніч ходити околицями.

Перед його появою Норіссі, схоже, таки вдалося задрімати, що дозволило тілу трохи відновитися, і тепер дівчина змогла піднятися, спершись на лікті.

- Сідай, юначе, - дружньо запропонував хазяїн перевалу.

Однак, Темір так і залишився стояти. Втім, вийшовши з-під склепіння печери, щоб краще чути.

- Що тобі відомо про Імператорський кірт? - запитав хазяїн перевалу у хлопця.

Юнак набурмосився.

- Нічого, - змушений був визнати.

Норісса змогла сісти, спершися спиною на стіну печери. Плащ Теміра зігрів її, і ребра почали загоюватися.

Якби не голос хазяїна перевалу, їй, напевно, вдалося б трохи поспати. Та коли мова зайшла про Імператорський кірт, Норісса не могла цього пропустити.

Запах літніх квітів заповнив печеру, і дихати стало легше. Кожен вдих і видих більше не відчувалися нестерпним болем. А відтінок морозної свіжості додатково втамовував біль.

Віддаючи наказ повернути Імператорський кірт Імператору, Амайя не вдавалася до жодних подробиць. Умова була одна - не торкатися кірту. Про те, що вони із Зердом це робили, Нью свого часу розсудливо промовчала.

- Як хочеш, - добродушно прокоментував хазяїн перевалу відмову Теміра залишити бойову позицію. - Я розповім тобі легенду... про старі часи.

Мозок Теміра швидко працював. Це створіння не виявляло ворожих намірів. Однак його розміри і незвичайні здібності змушували бути напоготові.

- Навіщо ти поранив горгону? - раптом запитав хазяїн перевалу.

- Вона намагалася мене вбити, - у відповіді Теміра була доля зухвалості.

Все ж таки він спромігся завдати неприємностей велетенському монстру.

- Дурень! Я відправив її, щоб знищити летючу нечисть.

- Але ж вона намагалася поцілити у мене дзьобом! - запально заперечив Темір.

- Вона намагалася пояснити тобі, що їй потрібна допомога, аби звільнити твою подругу.

Темір співставляв почуте з подіями, що відбувалися, та кінці з кінцями не сходилися.

- Вона намагалася вбити мене! - вперто повторив він.

- Тільки роззброїти, - хазяїн перевалу втомлено махнув лапою, і до ніг Теміра із дзвоном упав короткий меч.

Той самий, який він залишив у тілі горгони.

- Слухай легенду! - співбесіднику набридло переконувати впертого юнака.