Глава 87. Некерована Порожнеча

Поки Лун Вейшень лежав непритомний, його тіло продовжувало реагувати на битву в Порожнечі.

Спочатку все було тихо.

А потім...

З нього почала неконтрольовано витікати сила.

Чорна, густа, абсолютна Порожнеча почала просочуватися назовні, як дим. Вона не була агресивною на перший погляд, але сама її присутність змушувала реальність навколо спотворюватися.

Трава під ним  почала в’янути і розпадатися на порох. Повітря стало важким і холодним. Навіть вогонь біля них почав згасати, ніби його висмоктували.

Лунь Хуа відчула це першою. Вона все ще тримала його, коли раптом її очі розширилися від жаху.

— Лун...! Ні! Твоя сила... вона виходить сама! — закричала вона.

Вона спробувала стримати потік своєю місячною енергією, але його Порожнеча просто поглинала її, як ніщо. Лунь Хуа відлетіла назад, її руки були обпалені холодом.

Лі Чен кинувся до Лун Вейшення, але за кілька метрів від Лун Вейшення його відкинуло потужною хвилею — ніби невидима стіна відштовхнула його.

— Шановний Лун!!! — закричав він у паніці. — Що відбувається?! Ми не можемо підійти!

Чорна енергія продовжувала витікати з його тіла, утворюючи навколо нього повільно розширюване коло Порожнечі. Земля в цьому колі перетворювалася на сірий, мертвий пил. Дерева почали всихати. Навіть маленькі комахи і трави просто переставали існувати.

Лунь Хуа встала, її обличчя було в сльозах, але очі горіли рішучістю.

— Я не дам тобі знищити себе... і нас! — прошепотіла вона.

Вона розкрила всю свою силу Напів-Бога і створила потужний місячний бар’єр навколо нього, намагаючись стримати витік Порожнечі. Бар’єр тріщав і тремтів, але тримався.

Лі Чен стояв поруч, готовий допомагати всім, чим зможе, хоча його сила була надто слабкою для такого.

— Сестро Лунь Хуа... що нам робити?! Він... він може ненавмисно знищити все навколо!

Лунь Хуа стиснула зуби, продовжуючи підтримувати бар’єр.

— Ми чекаємо... Ми просто чекаємо, поки він не прийде до тями. Я не відпущу його. Не зараз.