Глава 85. Кров біля вогню

Лун Вейшень мовчки підійшов ближче до вогнища і сів на землю. З нього продовжувала повільно стікати густа чорна кров — з рота, з носа, з-під мантії, з ран на грудях і руках. Вона капала на траву, на його ноги, на землю, утворюючи маленькі темні калюжки, які повільно всмоктувалися в ґрунт.

Лунь Хуа і Лі Чен завмерли.

Лунь Хуа першою підскочила до нього. Її обличчя стало мертвенно-блідим. Вона впала навколішки поруч, її руки затремтіли.

— Лун... — її голос зламався. — Ти весь... у крові. Це не просто подряпини. Це... це дуже серйозно.

Вона простягнула руку, щоб торкнутися до нього, але зупинилася за кілька сантиметрів, побачивши, як чорна кров продовжує стікати. Її очі наповнилися сльозами.

— Ти сказав «не треба лікувати»... Але як я можу просто сидіти і дивитися, як ти кровоточиш?! Це жорстоко... по відношенню до нас.

Лі Чен стояв осторонь, стиснувши кулаки так сильно, що кісточки побіліли. Його обличчя було сповнене болю і безпорадності.

— Шановний Лун... — тихо промовив він. — Якщо Ви не дозволяєте себе лікувати... то хоча б дозвольте мені принести чисту тканину і воду. Я не буду використовувати цілющу енергію, просто... нехай кров не тече так сильно.

Він швидко відійшов до своїх речей і приніс чисту тканину та флягу з водою. Потім сів трохи осторонь, не наважуючись підійти ближче без його дозволу.

Лунь Хуа залишилася навколішках поруч з Лун Вейшенем. Вона не намагалася його торкатися силою, але її рука лежала поруч з його рукою — близька, але не нав’язлива.

— Лун... — тихо прошепотіла вона, голос тремтів. — Якщо тобі погано — скажи. Якщо ти не хочеш, щоб ми тебе лікували — ми не будемо. Але... не мовчи. Не ховайся. Ми тут. Ми не підемо.

Вона сиділа і просто дивилася на нього, її срібні очі були повні турботи і болю. Чорна кров продовжувала капати з Лун Вейшення на землю.

Вогонь потріскував. Ніч була холодною.

Лі Чен і Лунь Хуа чекали його реакції — чи дозволиш ти хоч трохи допомоги