Глава 78. Повернення в Порожнечу

Лун Вейшень стояв на краю розколотої скелі, дивлячись на свою бездушну версію, і холодно промовив:

— Тільки спочатку я нас відправлю в саму Порожнечу.

Бездушна версія на мить завмерла, а потім її порожні очі спалахнули справжнім, глибоким інтересом.

— Ось як... — тихо, майже задоволено вимовив він. — Ти справді вирішив не гратися. Добре. Дуже добре.

Лун Вейшень підняв руку.

І весь світ навколо них зник.

Не було вибуху. Не було яскравого світла. Просто реальність склалася, як папір, і їх обох затягнуло в абсолютну Порожнечу — те місце, звідки він колись прийшов. Місце, де немає часу, простору, світла, темряви, життя чи смерті. Лише безкінечна, жива порожнеча.

Вони опинилися в ній.

Тут не було ні верху, ні низу. Лише він і його темна копія, що висіли в абсолютній чорноті. Навіть звуки зникли — лишався тільки його внутрішній голос.

Бездушна версія повільно розпрямилася. Його тіло почало змінюватися — мантія перетворилася на чисту, текучу темряву, а очі стали двома бездонними вирами.

— Нарешті... — прошепотів він. — Тут немає правил. Тут немає гри. Тут тільки ми.

Він підняв руку, і навколо нього почала згортатися сама тканина Порожнечі — величезна, всепоглинаюча сила.

— Давай, Лун Вейшень. Покажи мені, наскільки ти «змінився». Або просто здайся і стань мною знову. Я чекав цього 100 000 років.

У таборі

Лунь Хуа раптом закричала і впала на коліна, тримаючись за груди. Її очі стали повністю срібними.

— Лун...! Він... він забрав себе в Порожнечу! Я відчуваю... дві абсолютні сили! Вони б’ються там, де немає нічого!

Лі Чен кинувся до неї, підтримуючи.

— Сестро Лунь Хуа! Що нам робити?! Ми можемо допомогти?!

Лунь Хуа стиснула зуби, по її щоках текли сльози з чистого місячного світла.

— Ми... ми нічого не можемо. Це битва не на нашому рівні. Це битва... з самим собою.