Глава 16. Ніч у печері та нові плани

Вони сиділи біля потріскучого вогню в невеликій печері. Тіні танцювали на кам’яних стінах. Лі Чен уважно слухав Лун Вейшення, тримаючи поранену руку.

Лун Вейшень спокійно подивився на нього і сказав:

— Лі Чень, нікому не кажи про мою силу. Я просто мандрівник. Я всім так кажу, і ти теж так кажи. Зрозумів?

Лі Чен миттєво схилив голову майже до землі.

— Так, шановний Лун Вейшень! Я клянуся своїм родовим іменем і Дао свого серця — я нікому не розповім про те, що бачив сьогодні. Для всіх Ви будете просто мандрівником. Я теж буду говорити, що Ви звичайний подорожній, якого я зустрів по дорозі.

Він підняв голову, в очах горіла відданість.

Лун Вейшень продовжив:

— Давай зробимо секту. Будемо ходити по світу і набирати людей. Якщо хочеш — я дам тобі книгу. Статі, мені важко дивитися, як ти йдеш з побитою рукою. Давай вилічу.

Лі Чен на мить повністю застиг. Його рот повільно відкрився, а очі розширилися від шоку.

— С-секту?! — майже прошепотів він. — Ви... Ви хочете створити власну секту? І берете мене... зі собою?

Він раптом знову впав на коліна, цього разу обома.

— Шановний Лун! Це... це найбільша честь у моєму житті! Я думав, що буду просто йти за Вами як слуга, а Ви пропонуєте мені стати одним із засновників... Я... я згоден! Я готовий йти за Вами хоч на край світу! Навіть якщо нам доведеться починати з нуля — я віддам усе, що маю!

Лун Вейшень підвівся і підійшов до нього. Лі Чен сидів нерухомо, не наважуючись навіть дихати.

Лун Вейшень поклав руку йому на поранене плече. Не було яскравого світла, не було потужних потоків енергії. Він просто м’яко влив крихітну частинку чистої життєвої сили Порожнечі, замаскувавши її під звичайну цілющу енергію високого рівня.

Рана на його руці почала швидко затягуватися прямо на очах. Зламані кістки зрослися, порвані м’язи відновилися, синці зникли. Через кілька секунд Лі Чен обережно поворухнув рукою, а потім широко розплющив очі.

— Вона... повністю зцілилася?! Навіть біль зник... — він кілька разів стиснув і розтиснув кулак. — Шановний Лун, Ваша цілюща техніка... неймовірна. Дякую! Відтепер ця рука служитиме тільки Вам.

Лун Вейшень сів назад біля вогню і легким рухом витягнув з порожнечі (зробивши вигляд, ніби дістав з кільця) просту, але елегантну нефритову табличку. Вона була старовинною, але не надто вишуканою — саме так, як він хотів.

— Ось. Це техніка «Вітряний Шепіт Мечів». Вона середнього Небесного рангу. Підходить для парного бою мечами, дозволяє рухатися швидко і атакувати з кількох напрямків одночасно. Не надто сильна, щоб не привертати зайву увагу, але достатньо хороша, щоб ти міг реально рости.

Лі Чен взяв табличку обома руками, як найціннішу реліквію. Його руки трохи тремтіли.

— Небесний ранг... І Ви просто так віддаєте її мені? — він прикусив губу, намагаючись стримати емоції. — Я клянуся, що буду гідним цієї техніки. Я почну вивчати її вже сьогодні вночі.

Лі Чен сів ближче до вогню, все ще тримаючи табличку в руках, і з повагою запитав:

— Шановний Лун... якщо ми хочемо створити свою секту, то з чого почнемо? У мене є трохи заощаджень і контакти в місті Синьлунь. Можна почати з малого — знайти відлюдне місце в горах, побудувати перший павільйон, почати набирати талановитих, але бідних культиваторів, яких ніхто не помічає.

Він задумався.

— Назва... Яка буде назва нашої секти? Може, «Секта Порожнечі»? Чи «Секта Чорного Мандрівника»? Або щось більш нейтральне, щоб не привертати увагу на початку?

Лі Чен виглядав дуже схвильованим. Для нього ця ніч стала поворотним моментом у житті — від втікача, якого мало не вбили, до людини, яка отримала шанс стати одним із засновників нової сили.

Він додав тихіше:

— Я готовий бути Вашою правою рукою. Ви будете Головою, а я... я можу бути старійшиною або керуючим. Буду займатися набором людей, ресурсами і всіма дрібними справами, щоб Ви могли просто подорожувати і робити те, що хочете.

Вогонь потріскував. Ніч за межами печери була темною і тихою, лише іноді чувся далекий рев звіра.