Глава 15

Усередині кабіни стояв густий запах озону й гарячого металу. Кірон відчув, як лапи чудовиська стискають корпус Гріма все сильніше. Ще трохи — і броня не витримає.

Раптом у голові спалахнула ідея. Він різко смикнув за важіль аварійного відкриття. Панель кабіни рвонула вгору й ударила горилу просто в щелепу. Потвора заревла від болю й на мить розтиснула лапи, випускаючи Гріма.

Кірон не став гаяти часу. Пальці стиснули кулон, що висів на шиї, і знайоме тепло пройшло крізь тіло. Синє світіння виросло між долонями — вогняна куля, наповнена силою, подарованою ще на Артеї.

— Отримай! — вигукнув він і метнув палаючий снаряд просто у морду чудовиська.

Сфера вибухнула, осяваючи підземелля яскравим блакитним полум’ям. Шкура монстра обвуглилася, повітря заповнив запах гару. Горила завила, відступаючи й прикриваючи обпалену морду лапами, а уламки навколо заграли синіми відблисками.

Кірон, використовуючи цей перепочинок, схопився за важелі, знову закрив кабіну й підготував Гріма до нового ривка: він знав, що бій ще не закінчений, але тепер у нього з’явився шанс переламати хід сутички.

Синє сяйво ще не встигло згаснути на обпалені стіни, коли Кірон знову схопився за важелі. Грім підкорився, відступив на кілька кроків, займаючи вигідну позицію. На арені, засипаній уламками, чудовисько стояло на напівзігнутих лапах, хитаючи обпеченою головою. Воно ще не зрозуміло, що втратило перевагу.

— Час закінчувати, — буркнув Кірон.

Він висмикнув із кріплення плазмовий автомат. Грім, підкоряючись кожному руху, підняв зброю й націлився. Натискання важеля — і стволи загорілися біло-блакитним полум’ям, випльовуючи розпечені заряди просто в масивну тушу.

Перший залп розірвав обвуглену шкіру, другий прошив м’язи, залишаючи димлячі рани. Горила спробувала рушити вперед, але нова хвиля плазми змусила її завалитися на коліно.

Кірон не зупинявся, утримуючи натиск доти, поки тіло монстра не здригнулося востаннє й не впало важким мішком на уламки арени.

Грім опустив ствол, а Кірон повільно видихнув, відчуваючи, як напруга залишає плечі. Він знав: цього разу бій справді закінчено.

Кірон витягнув вібромеч із мертвого тіла горили, струсив із леза димлячі рештки й закріпив його за спиною на фіксатор. Грім тихо загуркотів, наче відчуваючи полегшення після важкої битви.

Він розвернув меха й попрямував у бік ангарних воріт. Ті повільно розчинилися, впускаючи всередину тепле світло. Там уже стояв Гейб, притримуючи під пахвою чорний кейс. Його усмішка була широкою й ледь глузливою.

— О, Сераелі! — вигукнув він, оглядаючи обвуглену арену за спиною Кірона. — Це був просто неймовірний бій. Шкода, що ти так і не погодився на нашу угоду… Але, як і обіцяв, ось твій заслужений приз.

Він підняв кейс, відчинив його на мить, щоб показати акуратно складені кредитні блоки, і простягнув уперед.

Кірон обережно спустився з кабіни, відчуваючи, як м’язи приємно болять після напруженого поєдинку. Він узяв кейс і кивнув, уважно дивлячись на Гейба.

— Фінал був чудовим, — сказав той, роблячи крок убік. — Але наступного разу, якщо знову братимеш участь, спробуй обійтися без руйнування арени. Ремонт нам у копійку стане.

Гейб усміхнувся й неквапно пішов геть, залишивши Кірона наодинці з Грімом та кейсом із винагородою. Десь унизу техніки вже бігали між уламками, гасячи іскри й збираючи залишки монстра.

Кірон глянув на кредити у кейсі, потім — на мовчазного Гріма. Він знав: це лише один етап. Попереду чекало ще більше випробувань, і йому доведеться бути готовим до будь-якої арени.

Кірон повільно піднявся трапом до свого невеликого штурмового човника. Метал ще дзвенів від відлуння бою. Він уважно завів Гріма всередину трюму, закріпив меха на фіксаторах, а поруч — обережно поклав трофейну гармату, яку довелося нести Гріму.

Закривши люк, він зайняв місце пілота й вивів човник у чорний простір. Аренний комплекс швидко зник позаду, лишаючи після себе тільки уламки та стовп диму, що повільно розчинявся в атмосфері супутника.

Маршрут до піратської станції пролягав крізь розсип астероїдів. Їхні темні тіні ковзали по корпусу, а навігаційні вогні човника тихо миготіли в глибині порожнечі.

Станція зустріла його тьмяним світлом доків, обдертими коридорами й гуркотом генераторів. Це місце важко було назвати домом, але для Кірона воно було найзручнішою точкою, де можна перевести подих між битвами.

Розвантаживши Гріма й гармату в ангарі, він окинув здобич оком і, відчувши вагу кейса з кредитами, ледь посміхнувся:
— Поки є гроші, нема чого собі відмовляти, — пробурмотів він.

У голові вже вимальовувались плани: встановити трофейну зброю на Гріма і модернізувати його, а потім — пошукати ще одне вигідне замовлення. Простір був сповнений небезпек і можливостей, а для такого пілота, як він, це означало лише одне — нові бої, нові кредити, нові виклики.

Кірон кинув останній погляд на свою мобільну броню. Грім стояв, мовчки виблискуючи обшивкою, і здавалося, що навіть він чекає наступної пригоди.

Минуло кілька годин кропіткої роботи. У доках стояв запах мастила й озону — Кірон саме завершував останні з’єднання кабелів. Трофейна гармата тепер була міцно закріплена на правому плечі Гріма, із новими підсилювачами та стабілізуючими упорами.

Він піднявся у кабіну, ввів коди запуску й уважно спостерігав, як панель управління загоряється синім світлом. Легкий поштовх — і гармата плавно висунулася з боку, лягла на плече меха, готова до стрільби.

— О, ось це вже інша справа, — задоволено пробурмотів Кірон. Він зробив тестовий рух — Грім чітко й слухняно повернув ствол у бік мішені, що висіла на дальній стіні ангару.

Кірон вимкнув системи, легко зістрибнув із кабіни на металеву підлогу й витер руки ганчіркою. У цей момент він помітив, що до нього наближається жінка. Її кроки відлунювали в порожньому просторі доку.

Висока, у темному шкіряному плащі, вона йшла впевнено, але з ледь помітною настороженістю. На стегні поблискував кобура з компактним бластером, а на плечі висів сумка-кейс. Її погляд був спрямований прямо на Кірона.