Глава 12

Кірон мовчки заліз у кабіну Гріма. Усередині зажеврів холодний зелений світ індикаторів. Він ковзнув руками по важелях, і машина слухняно ожила — важкі серводвигуни загуркотіли, віддаючись у груди потужними вібраціями.

— Активна система, — пролунав спокійний голос Гріма. — Чекаю ваших команд, пілоте.

Кірон, навіть не відповідаючи, стиснув важелі. Мобільна броня плавно підняла руку за спину, і з клацанням защолки відпустили плазменний автомат. Грім витягнув його, обернувши у дві руки, немов гігантський воїн, готовий до бою.

Він відчував у грудях знайоме передчуття — те, заради чого колись жив: очікування справжнього поєдинку. Адреналін уже розтікався тілом, глушачи гіркі думки про розмову з колишнім королем.

Грім важко, але ритмічно почав рухатись до воріт арени. З кожним кроком гуркіт його металевих стоп відбивався луною по ангару.

За воротами вже лунали скандування. Натовп кричав ім’я:

— Сераелі! Сераелі! Сераелі!

Але разом із цим чутно було й інше ім’я. Чітке, дивне й для Кірона абсолютно нове.

— Яйцеголовий! Яйцеголовий!

Кірон нахмурився в кабіні. Усмішка ледь торкнулася його вуст.
Хто ж це такий?
Тепер йому стало по-справжньому цікаво, з ким йому доведеться мірятися силою.

Ворота перед Кіроном з металевим скреготом почали розходитись убік. Світло прожекторів вихопило з темряви фігуру його нового противника.

На арені стояв чоловік років п’ятдесяти, у зім’ятому лабораторному халаті, з інженерними окулярами на лобі й божевільною, скуйовдженою зачіскою. Його очі палали фанатичним вогнем. За спиною тягнувся дивний апарат — металева капсула з миготливими котушками, від якої йшла товста кабель-трубка до дивовижної зброї в його руках.

Публіка заревла:
— Яйцеголовий! Яйцеголовий!

Кірон тільки встиг відчепити пальці від важеля, як противник розчинився в повітрі.

— Що за… — встиг подумати він, але в ту ж мить Грім здригнувся.

У спину мобільної броні вдарив довгий, гарячий промінь лазера. Метал зашипів, залишаючи чорні опіки на панелях. Усередині кабіни пролунало попередження:
— Пілоте! Зафіксовано термальне пошкодження в задній частині корпусу! - доповідає Грім

Кірон різко натиснув важелі — і Грім обернувся на 180 градусів.

І саме в цей момент його очі встигли зафіксувати постать суперника, яка падала головою вниз із повітря. Але перш ніж торкнутися землі, він знову розчинився, немов розбитий на пікселі.

Кірон звів брови.
— Хитрий виродок…

І натиснув важелі міцніше, відчуваючи, як по тілу розливається хвиля азарту. Це вже не буде швидка страта, як із “Убивцею новачків”.
Цей бій обіцяв стати справжнім викликом.

Кірон ще не встиг охолонути від першої атаки, як відчув новий жар у спину. Він різко смикнув важелі — і Грім, скрегочучи гусеницями, розвернувся.

Знову знайома картина: божевільний інженер падає з небес, роззявивши рота в маніакальній усмішці. Але цього разу Кірон був готовий.

Ледь світло його зброї спалахнуло, Кірон змусив Гріма ухилитися, і лазерний заряд просвистів повз, обпаливши лише повітря.

— Не в цей раз, виродку… — прошипів він.

Різкий ривок важелів — і плазмовий автомат з глухим ревом виплюнув величезний пучок енергії. Постріл ударив прямо в спину противника, розбиваючи іскрами дивний апарат із котушками. Металевий корпус спалахнув, трубка лопнула, а сам “Яйцеголовий” завив нелюдським голосом.

Позбавлений можливості телепортуватися, він гепнувся об арену. Хрускіт кісток пролунав навіть крізь рев натовпу. Його ноги вивернуло під неприродними кутами, а з грудей вирвався крик болю.

— А-а-а-а-а!

Публіка підхопилася на ноги, заревівши єдиним голосом:
— ДОБИЙ! ДОБИЙ! ДОБИЙ!

Лазерні прожектори вже встигли навести промені на поваленого інженера, а коментатор збуджено ревів у мікрофон, нагнітаючи атмосферу.

Кірон у кабіні важко зітхнув. Він знав — арена не про милосердя. Тут слабким не було місця.

Кірон, замість пострілу, легко штовхнув важіль — і плазмовий автомат знову клацнув фіксаторами за спиною Гріма.

Він повільно повів гіганта вперед, під рев натовпу. З кожним кроком важкі металічні стопи вдавлювали арену, наче сама земля тремтіла.

Поранений “яйцеголовий” безпорадно корчився на підлозі, тягнучись до уламків свого апарата, але марно.

Грім підняв ногу. Маніпуляторні сегменти на стопі розсунулися, показуючи міцні фіксатори для пробиття укріплень.

— Ти хотів видовища?.. — холодно подумав Кірон.

Нога опустилася.

ХРУСЬ! — і тіло інженера перетворилось на безформну кашу з м’яса, кісток і металевих уламків. Кров розбризкалася по арені, виблискуючи в прожекторах, немов рубіни.

Натовп вибухнув несамовитим ревом:
— СЕ-РА-Е-ЛІ! СЕ-РА-Е-ЛІ! СЕ-РА-Е-ЛІ!

Сотні голосів злилися в одне, підкидаючи хвилю адреналіну аж до кабіни Гріма.

Кірон не зробив жодного жесту. Він розвернув машину, і важкі кроки знову загриміли в напрямку воріт. Сталеві двері ангара відчинилися, ковтаючи його в темряву.

Тиша настала тільки тоді, коли ворота закрилися за ним. Попереду був новий бій… і нове випробування.

Кірон тільки-но виліз із кабіни Гріма. Стояв, важко дихаючи, вдивляючись у подряпини та вм’ятини на броні — сліди бою, які свідчили про пережиту небезпеку.

Та довго побути наодинці з думками йому не дали. До нього збігалися люди — самі різні: журналісти, агенти, азартні глядачі. В руках у когось блищали камери, в інших — диктофони чи просто планшети з включеним записом.

— Сераелі, які ваші відчуття з приводу виходу до півфіналу?!
— Сераелі, що це за виняткове озброєння ви використовуєте? Скільки воно вам коштувало?!
— Сераелі, як давно ви займаєтеся вбивствами?!

Кірон хотів уже відмахнутися, але від останнього запитання його дихання на мить зупинилося. В брові душі він усвідомив: вся його життя й справді складалося лише з убивств. Від першого до останнього дня — тільки кров і смерть. І тепер навіть у чужому тілі він лишався тим самим.