Глава 11

За кулісами Арени Чорного Кільця все гуло й кипіло. Воїни готували зброю, механіки востаннє перевіряли броню, пахло мастилом, потом і нервами.

Кірон сидів на ящику, втираючи пил із наплічників свого старого, відремонтованого й трохи вдосконаленого “Гріма”. Ця машина була для нього більше ніж зброя — вона була нагадуванням, що хоч щось у цьому світі ще належить йому.

Раптом до нього підбіг знайомий — той самий писар, що реєстрував його. Чоловік виглядав збуджено й трохи налякано.

— Е-е… пані… Кірон? — почав він нерішуче. — Слухайте, ми, звісно, не маємо нічого проти вашого імені… але… щоб люди сприйняли вас краще, офіційно ми представимо вас як Сераелі. Ну, знаєте, для більшого ефекту… публіці потрібні образи.

Кірон завмер на мить. Він зрозумів, що цей чоловік має рацію: у такому тілі ніхто не побачить старого воїна. В очах світу він уже не Кірон. Але, можливо, так навіть краще. Можливо, простіше залишатись під її ім’ям… навіть якщо воно пече в серці.

Він повільно кивнув:

— Добре. Скажіть, що це була просто помилка. Я — Сераелі.

Писар полегшено зітхнув і поспіхом подався далі.

Кірон залишився наодинці з “Грімом”. Його рука лягла на броню машини, і він відчув знайому холодну твердість металу. Усміхнувшись куточком вуст, він пробурмотів:

— Ну що, друже… готовий показати їм справжній бій?

— Да, пілоте. Жду ваших указаній, — пролунав металево-глухий голос “Гріма”.

Кірон усміхнувся ледь-ледь, відчуваючи знайому напругу в грудях, ніби повертається в часи, коли він ще був самим собою.

Він опустився в крісло пілота, притиснувшись спиною до амортизуючих подушок. Пальці впевнено лягли на важелі керування.

— Ну, тоді вперед, — пробурмотів він.

Важелі різко клацнули, і “Грім” слухняно підняв праву руку за спину, вхопивши холодний корпус плазмового автомата. Защіпки зі скреготом відійшли в сторони, випускаючи зброю. Рука мобільной броні винесла її вперед, і важка конструкція лягла відразу в обидві долоні, зловісно спалахнувши індикаторами зарядки.

— Озброєння активне. Готовий до бою, — спокійно повідомив “Грім”.

Від цього беземоційного голосу Кірон відчув знайоме холодне відчуття — як тоді, коли він виходив у бій востаннє. Але цього разу все інакше: тепер він виходив не як Сераелі, а як Кірон.

Ворота арени перед ним здригнулися, важкі ланцюги загриміли, піднімаючи металеву браму. Крізь щілину валила хмара пилу та світла, а за нею чувся гул натовпу, що розгойдувався хвилями нетерплячого реву.

Кірон стиснув щелепи, міцніше вчепився у важелі та тихо сказав:

— Виходимо, “Грім”. Час показати їм, хто ми такі.

І важкі кроки металевої машини відгукнулися по залізній підлозі, наближаючись до світла й реву арени.

“Грім” зупинився просто перед важкими воротами, й у кабіні запанувала гнітюча тиша, лише двигуни рівно гуркотіли на малих обертах. Кірон сидів, відкинувшись у крісло, і відчував, як в грудях зростає знайомий вогонь очікування бою. Йому вже не терпілося розпочати.

А тоді він почув рев трибун. Але люди кричали не те ім’я, яке він вніс у бланк.

— У-бив-ця но-ва-чків!
— У-бив-ця но-ва-чків!

Гул тисяч голосів здіймався до небес, перетворюючись у справжній ураган.

Кірон спочатку злегка похмурився, але потім лише хмикнув.
— Ну що ж… нове ім’я, нова арена. Все одно це лиш слова.

Протилежні ворота з гуркотом почали підніматися, і натовп вибухнув ще дужче. Там, під світлом прожекторів, з’явився його перший суперник. Той стояв спиною до Кірона, широко розкинувши руки, насолоджуючись любов’ю та криками натовпу. Він грав на публіку, впевнений у своїй перемозі, роздратовано тицяв пальцем у небо, жестикулював, ніби вже святкував тріумф.

Але тоді ворота перед “Грімом” теж повільно почали розкриватися. З темряви, як з пащі чудовиська, повільно вийшли гігантські кроки мобільної броні.

Світло прожектора ковзнуло по полірованих панелях, по важкому плазмовому автомату в обох руках машини. У повітрі відразу з’явився тягар — натовп заглух на секунду, перш ніж вибухнути шаленим ревом.

Суперник, обернувшись, застиг, дивлячись на цього залізного монстра. Його обличчя, спотворене гігантською самовпевненою усмішкою, різко перемінилося на вираз жаху. Його руки опустилися, а пальці розтиснулися — автомат з брязкотом випав на арену.

Він зробив крок назад, ніби не вірив, що бачить, і захрипів:

— Це… це кінець…

Його коліна підкосилися, і він просто впав, усвідомлюючи, що перед ним не просто ворог, а його власна смерть.

А “Грім” зробив ще один важкий крок уперед, і земля під ним здригнулася.

Кірон сидів у кабіні з виразом розчарування. Він очікував достойного поєдинку — вибухів, маневрів, боротьби на межі можливостей. Але “вбивця новачків”, яким так захоплювався натовп, уже здався, ще до першого удару.

— Тьху… такий бій навіть боєм назвати не можна, — пробурмотів Кірон і зітхнув.

Його руки торкнулися важелів, і “Грім” слухняно відгукнувся. Плазмовий автомат клацнувши защолками, повернувся на кріплення за спиною. Металева тінь піднялася, роблячи кроки назустріч своєму приреченому супротивнику.

Натовп затамував подих, очікуючи кривавого видовища.

Огромна механічна долоня “Гріма” схопила людину за торс, піднявши, ніби тряпкову ляльку. Той вищав, бив ногами в повітрі, марно намагаючись вирватися. Але другий кулак мобільної броні вже замкнувся навколо нього.

— Хотів видовища? — холодно прошепотів Кірон у мікрофон гучномовця, і цей голос, підсилений системами, пролунав моторошним відлунням по всій арені. — Отримуй.

І метал скреготнув. “Грім” різким рухом розірвав бідолаху навпіл. Кров і шматки плоті розлетілися по арені, виблискуючи під прожекторами, залишаючи червоні сліди на панелях мобільної броні.

Натовп вибухнув ревом — “Сераелі! Сераелі! Сераелі!” — і весь амфітеатр здригався від цього шаленства.

А “Грім”, стиснувши в руках дві половини безживного тіла, підняв їх над собою, демонструючи перемогу. Прожектори вдарили світлом у його корпус, немов увінчуючи його як нового кумира публіки.