РОЗДІЛ 6

Ревнощі не давали мені дихати. Повітря виривалося з шипінням. Як із очей іскри не почали бити – взагалі не знаю!

Ледве магію стримала, щоб не шваркнути цих нахабних стерв якимось страшним заклинанням. Ні, весною точно статую замовлю власному терпінню.

Ну треба ж! Коханки цього бовдура. З минулого чи все ж таки сьогодення?!

Ні, зазвичай я вірила словам чоловіка. Але дивацтва в його поведінці останнім часом, блокування нашого зв'язку і ці замовчування змусили сумніватись.

Я спробувала відсунутись від Лукаса, але куди там упоратися зі сталевою хваткою дракона!

– Про справи ковена краще розповідати верховній відьмі, а не її чоловікові, – відповів він.

Лукас зберігав ввічливо-байдужий вираз обличчя. Лише в голос почали прослизати крижані нотки.

– Боюся, у містрес Ніели сьогодні знайдеться багато інших турбот, крім розмови з нами, – подала голос Лайріні, подарувавши Лукасу такий гарячий погляд, що навіть мене в жар кинуло.

І це її я називала боязкою?! Беру свої слова назад!

Ось про кого в народі кажуть, що в тихому вирі... Так-так! Точно не квакушки водяться!

– А ми не дамо вам нудьгувати і складемо компанію, – доповнила сестру Майріні.

У мене пальці зігнуло від напруги. Були б пазурі, як у перевертнів, хтось не дорахувався б очей та язика. Декілька нахабних неприємних відьмочок, наприклад. І в провину мені до пуття це ніхто не закине.

Однією відьмою в ковені більше, однією менше... Подумаєш!

Всеблага мати, я вже починаю мислити як Агафтія! Моя попередниця і за сумісництвом убивця моїх батьків. Врятуй і збережи, богине! До чого доводять паскудні ревнощі…

– Вельми вдячний за пропозицію, панянки, – досить спокійно заперечив дракон. – Але моя компанія вам не принесе належного задоволення.

– Чому ж це? – зацікавились дівчата.

– І хвилина розлуки з дружиною робить мене дуже нервовим, роздратованим і смертельно небезпечним. А про відьомські справи мені слухати нецікаво. Хіба що від коханої дружини.

Лукас блиснув очима. Драконяче золото проявилося у погляді, риси обличчя загострилися, на вилицях, шиї та передпліччях проступили лусочки. Чарівливий чаклун вмить набув вигляду дикого чудовиська, жадібного до вбивств.

Не здивуюся, що тут тільки я знала: він цілком контролює дракона і накидатися просто так не стане.

Майріні та Лайріні не стримали боязкого зойку, який потонув у звуках магічної мелодії, і відсахнулися. Ледве не збили одна одну з ніг, бідолахи.

Зухвалець цмокнув мене у плече, чим ще сильніше здивував відьом.

Така відверта демонстрація почуттів у суспільстві навряд чи вважалася прикладом вихованості, але вона зігріла мою скривджену душу.

Хоча вихованість і стриманість – не про відьом.

– Тепер я розумію твоє небажання займатися справами ковена, – довірливо повідомив Лукас, схилившись до моєї вилиці. – Такими гадюками має керувати щонайменше королівська кобра, а не моя райська пташка.

Я дозволила собі легку посмішку. Лукас вмів бути чарівним. Особливо в ті моменти, коли сам цього бажав.

– Ми в-відьми, а не змії, – спробувала хоробритися Майріні.

Лукас її проігнорував, зосередившись на мені.

– Ну нічого, ми вирішимо це питання, обіцяю. – Дракон красномовно глянув на тихих і навіть дуже зблідлих відьмочок.

Цікаво яким чином?

Спадкоємців у мене немає, щоб передати верховенство. Лаєнвану цей головний біль і даремно не потрібний. А бабусю воскрешати, хай і частково, я не збиралася. Досить її тиранства і за межею!

Якби я була трохи добріша – можливо, відчула б жалість до сестер. Але я навпаки раділа. Відьма я чи хто? Можу собі дозволити дошкулити комусь.

Більше не гаючи часу на непотрібні розмови, чоловік відвів мене у бік виходу із зали.

Яскравою пташкою серед приїжджих красунь виявився наш кухар. У вечірньому костюмі кольору фуксії та циліндрі в тон, його було складно не помітити.

Альфред відсалютував мені келихом, я відповіла щирою усмішкою. Спиною притулившись до однієї з колон, маг уважно спостерігав за залом. Як би він не намагався зобразити байдужість до того, що відбувається, я помітила – у світлих очах застиг тужливий вираз. Напевно, Альфред із завмиранням у серці і чекає, і боїться можливої ​​зустрічі з першим радником імператора.

– Куди ти мене тягнеш, чудовисько? – шикнула я на Лукаса, коли ми майже вийшли із зали.

– Нам потрібно поговорити.

– Зараз?!

На мій подив він відреагував кивком.

– Найкращого часу ти знайти не міг, – пробурчала я.

– Винен, каюся, – зізнався чоловік, чим викликав мою посмішку та пирхання:

– Блазень.

У холі людей було менше, музика лунала тихіше, атмосфера здавалася спокійнішою.

– Тут нам буде зручніше, – озвався дракон. – Звичайно, ідеальним місцем я назвав би нашу спальню, але ти навряд чи погодишся піднятися туди.