РОЗДІЛ 5

Спальня знову поринула у звичну за дні розлуки з Лукасом тишу. Зграйка слуг, які займалися моїм вбранням та волоссям, розбіглася у справах. За Беллою і Мадіріссою тільки-но зачинилися двері. Я насилу вмовила їх подарувати мені кілька миттєвостей спокою перед офіційною зустріччю важливого гостя.

Потрібно було зібратися з думками. Може, це хоч якось допомогло б заспокоїти нерви.

Чоловік досі не повернувся, чи затримувався і просто спізнювався до початку прийому, чи щось трапилося…

Або вирішив, що з цією справою я так само впораюся самостійно, як і з підготовкою до неї. Невідомість і страх перед невизначеністю тільки розпалювали мою знервованість.

Одне тішило: зовнішній вигляд був бездоганним.

З дзеркала на мене впевнено дивилася витончена красуня.

Сукня золотого кольору дуже мені пасувала. Виріз оголював плечі і тільки підкреслював стрункість фігури. А висока зачіска відкривала тонку шию. Декілька пасм залишилися вільно спадати на спину, інші були підібрані шпильками, верхівки яких вінчали маленькі трояндочки з місячного каменю.

Основний комплект прикрас я вибрала із аметиста, подарунки Лукаса. Йому, напевно, буде приємно побачити їх на мені наживо. Що не кажи, а в моїх смаках дракон за короткий термін добре навчився розбиратися. Комплект зігрівав відьомське серце, а ось метод, який Лукас вибрав для подарунків, змушував це серце нити і боліти.

Мені здавалося, ніби наше подружнє життя почалося сторіччя тому. Ось роки і згасили багаття почуттів, залишивши лише ледь тліючі вугілля на місці жадібного полум'я. Тільки таке зовсім неможливе між справжніми половинками… Чи ж ми той самий виняток із правил?

Знов замислившись про чоловіка, я звично погладжувала кінчиками пальців родовий кулон. Живе тепло в ньому ледве жевріло, але й це давало мені необхідну надію на швидку зустріч із батьками, які давно перейшли за межу.

– Кохана, ти прекрасна, – втрутився в думки рідний голос.

Я спочатку навіть і не зрозуміла, фантазія він чи насправжки. Але уява тут виявилася ні до чого.

Лукас стояв прямо в мене за спиною, а в його очах читалося відверте захоплення.

Треба ж! Зовсім не помітила його появу.

– У мене бракує слів.

Радість від зустрічі, що розпустилася в грудях у першу мить, замінили злість і образа. Аж подих перехопило від їхньої сили! А в голову вдарив жар.

– У мене теж, – підібгала я губи.

Лукас не помітив невдоволення, схилився, шумно втягнув повітря і поцілував мене в плече. І моє тіло одразу ж відгукнулось.

Звичайно, я скучила.

Стислість у ласках не вважалася талантом дракона. Він, здається, зовсім не збирався перериватися.

Його губи вже проклали вологу доріжку з коротких поцілунків по моїй шиї, а руки встигли потриматися за мою талію і тепер підбиралися ніжними дотиками до грудей. Поки справа не зайшла далеко, обійми не зміцніли, а витримка мене не покинула, я вивернулася від чергового поцілунку і відсторонилася.

У-у-у, драконяка!

І чому він обов'язково має бути таким чарівним, мужнім, привабливим?! Моїм!

Так і тягне забути всі розбіжності та образи, кинутися на шию чоловікові, дозволити нам обом чуттєве забуття після розлуки… Але… не можна! Якщо зараз знову поступлюсь, то в наших стосунках так нічого й не зміниться.

Лукас, як і раніше, зникатиме на службі, коли йому чи імператору заманеться, а я – нудьгуватиму на самоті і накопичуватиму образи.

– Що не так? – одразу схвилювався він.

Ні, подивіться на нього! Ще питає!

Вогненна хвиля невдоволення знову геть-чисто вбила в мені весь здоровий глузд. Останнім часом емоції просто не піддавалися контролю, а магія раз у раз намагалася виплеснутися черговим випадковим заклинанням. Ображена жінка з купою зобов'язань – суцільне лихо! Особливо якщо вона ще й відьма.

– Не зараз, – вичавила крізь зуби.

– А коли? – Він подався вперед, вразивши мене цікавістю.

Ну, нічого крилатий ящір не боїться! Чи зовсім втратив почуття самозбереження, чи вирішив, що раптом став безсмертним. Тьху!

– Ти, пам'ятається, так дбав про гідний прийом імператора, все хвилювався, як він мене сприйме. Навіть вчителя манер прислав, – почала здалеку я навмисне безтурботним тоном. — А тепер раптом вирішив виставити дружину перед його величністю пом'ятою кішкою?

Чоловік розгубився:

– Ну навіщо ти так?

– А як ще?!

Спокій Лукаса мене доводив до шаленства.

Я чудово розуміла, що зараз в очах чоловіка виглядаю не найкращим чином. Прямо справжня істеричка. Але нічого вдіяти із собою не могла. Так і хотілося все довкола трощити, знищити, а потім гірко розплакатися.

– Ми обережно. – Добре ще, що мені трапився кам'янюка, а не чоловік – на перепади настрою не вівся. І просто-таки впевнено гнув свою лінію. Ну не гад, га?! – Я скучив.

І він нахабно спробував заново згребти мене в тісні обійми.